Головна | Останні долучення | Теґи | YouTube | Шо там у Тернополі? | Придбати #СеріяКнигДитинствоТернополя у автора


«Виживи! Бо як помреш, то ніхто правди не взнає»

Тернопіль, як і будь-яке інше місто, має свою історію. Це не стільки історія споруд, храмів та вулиць, скільки історія людей, які творили його, коли воно творило їх.

На моє глибоке переконання, місто — живий організм, який складають люди зі своїми буденними турботами, з власним досвідом виживання в конкретних історичних умовах. Хтось з ранку до ночі продавав нехитрий крам на ринку, хтось виготовляв глиняний посуд чи випікав хліб, хтось займався дрібними підробітками тощо. Та всіх їх об’єднувала СВОЯ тернопільська родина — близькі-далекі родичі та сусіди, з якими часто доводилося прожити поряд все життя і які «знали все». Тут сформувалася особлива атмосфера, яка ще подекуди зберігається в селах та маленьких містечках, де всі один одного знають, підтримують в скруті чи розділяють радість життєвих подій. Це була дружня підтримка, співчуття, або навпаки, «сусідські війни» за дрібниці, які тривали десятиліттями, із безліччю трагічних, назавжди забутих історій. Історій життя… Я пам’ятаю цю атмосферу маленького містечка мого дитинства. Коли багато залежало від того, «а що скажуть люди», які так чи інакше знайомі. Це світ дитинства, куди б хотілося повернутися; дитинства, де ми точно знали «шо так буде все». Можливо, саме цього нам так не вистачає тепер — підтримки, яка була невід’ємною частиною життя в маленькому містечку.

У кожного Тернопіль СВІЙ. Для когось це місце дитинства, для інших — сходинка до успіху чи щоденної праці, а, можливо, місце вічного спочинку. У кожного був свій світ, своя історія, свої спогади, своя доля. Кожна людина є всесвітом для родини та знайомих, всесвітом в конкретних історичних умовах. Однак, всіх ОБ’ЄДНАВ ТЕРНОПІЛЬ.

В перипетіях складних історичних подій Тернопіль сформувався як поліетнічне середовище українців, поляків, євреїв, німців та інших національностей, які «впродовж віків були сусідами на маленькому клаптику землі, званому Тернополем». Унікальне місто з власною, малопомітною, особливою аурою, яке неодноразово було вщент зруйноване. І якимось дивом, як фенікс, відроджене. Це інший Тернопіль, але водночас «і той самий».

«У кожної нації є добрі та погані люди» — починається другий том неймовірно цікавого проекту Тараса Циклиняка, його ідейного натхненника. Це книжка про Тернопіль і про епохи, в яких жили (точніше виживали) люди. Це книжка не лише про минуле, а й індикатор нашої готовності зрозуміти і прийняти його. Підкуповує максимально чесний, відкритий погляд упорядника, бажання зрозуміти «життєву мудрість простих людей» і донести її сучасному молодому поколінню в складну епоху інформаційного сміття, масових маніпуляцій свідомістю і ґаджетизацією навколишнього простору.

Автор намагається бути стороннім незалежним споглядачем, хоча на кожній сторінці відчувається його присутність — у підборі матеріалу, у світлинах, більшість яких публікується вперше. Мимоволі приходить розуміння, що минуле набагато ближче до нас, ніж може здаватися на перший погляд. Наявність інтернету, сучасних комп’ютерів та телефонів не міняє людської природи — пошук механізму успішності, турботи про дітей, складних взаємовідносин між людьми…

Люди все ж різні, але їхні ЖИТТЯ Є ВАЖЛИВИМИ без означення, чи це визначні культурні діячі зі світовим ім’ям, чи ті «прості» люди, спогади яких практично ніколи не потрапляли на сторінки книжок. Не будучи істориком за фахом, Тарас зміг розгледіти те, біля чого іноді проходять мимо фахівці, — зміг ПОБАЧИТИ ЖИВИХ ЛЮДЕЙ із їх щоденними турботами. Ці історії вчать бути ЛЮДИНОЮ. Шукати себе. І зовсім не випадково в розвідці згадується так багато священників, які були духовними взірцями та провідниками, допомагали бідним, хворим, немічним. І нечасто за життя отримували за це визнання. А скільки таких людських доль, про які нам варто було б знати, втрачено назавжди… І коли ми доростаємо до стану, коли можемо і хочемо спитати, то вже немає кого… Люди йдуть. Тихо і якось навіть непомітно… Напевне, в цьому і є певна обкраденість історії життя…

Тарасові вдалося побачити і змалювати СИМВОЛИ Тернополя минулого століття, які пронесли через все своє життя той невловимий, особливий дух міста. Так, культурним відкриттям останнього часу стали для мене життя і творчість Діонізія Шолдри, який народився в Тернополі. Нелегка доля добряче побила і вимотала його по світові, та він не зламався, а став відомим «маляром високого неба та сумних дерев». Із проголошенням незалежності Діонізій Шолдра ПОВЕРНУВСЯ зі своїми картинами ДОДОМУ. Ні, не помирати, а ЖИТИ! Віддати той життєвий досвід і мудрість СВОЇМ, залишити САМЕ ТУТ свій слід.

Іншим символом міста, якого розгледів Тарас, став збірний образ Ста́ха—ва́р’ята. Здавалося б, нічого особливого не досягнув, але залишив про себе ДОБРУ ПАМ’ЯТЬ. Його суперечливий образ залишився в пам’яті тернополян та був своєрідним протестом «малої людини, від якої нічого не залежить», протестом заляканих, затравлених, але незломлених людей. Напевне тому, за переказами, на його могилу перенесли вінки із могили щойно похованого партійного керівника. Шкода, що в історії так мало збереглося імен саме таких маленьких—великих постатей. ЛЮДИ ЖИВУТЬ ДОТИ, ДОКИ МИ ПРО НИХ ПАМ’ЯТАЄМО. Спогади продовжують їм земне життя, додають змісту, цінності та сенсу.

Нам іноді здається, що ми вже все знаємо про визначних тернополян, відомих на весь світ. Але це не так. Один такий приклад — життя Соломії Крушельницької, яка у серпні 1939 р. приїздить з Італії додому провідати родину та отримати підтримку рідної землі після смерті чоловіка. Проте за кілька тижнів почнеться Друга світова, від якої вже не вдасться втекти. Нова радянська влада націоналізує будинок артистки, залишивши їй тільки квартиру у Львові, в якій вона буде проживати разом із сестрою Ганною. Під час німецької окупації Соломія дуже бідувала, перебиваючись приватними уроками вокалу. Після війни вона не могла поїхати в Італію, громадянкою якої була. Окрім того, видатна співачка довгий час не могла отримати і радянського громадянства. Це відбулося лише після того, як написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі. Світового імені прима, рятуючи своє життя, доживала роки в бідності, борючись із хворобою.

Інший приклад. Історія порятунку євреїв, що не поступається драматичністю відомому «списку Шиндлера», сталася у Тернополі під час Другої світової війни. Молода вродлива дівчина Ірена Гут, волонтерка Червоного Хреста, заради спасіння людських життів змушена була спати з німецьким офіцером. Ризикуючи власним життям, вона вчинила подвиг по спасінню невинних жертв війни, який засудив навіть ксьондз на сповіді в костелі… І таких «білих» сторінок нашої історії ще є безліч…

В чому цінність серії видань «Дитинство Тернополя»? Це погляд на життя людей, які, напевне, проживали поряд, ходили до однієї ґімназії, жили звичайними турботами — разом бігали купатися на став чи красти яблука в сусідський садок. Погляд на людей, для яких МІСТО СТАЛО ЗНАЧИМИМ. Так, у своїх спогадах патріарх Йосип Сліпий з неймовірною теплотою згадував тернопільський період життя як важливий етап у своєму становленні. Тут він навчався, читав, думав, блукав маленькими вуличками. Саме тут твердо вирішив стати священником і отримав пожиттєву підтримку митрополита Андрея Шептицького. І потім, в складних перипетіях свого життя, завжди намагався не лише сам вистояти, а й допомагати боротися тим, хто втрачав віру чи не мав сил до боротьби. Запам’яталася його порада, дана одному єврейському в’язню, своєму співкамернику у львівській в’язниці 1946 р. Його катували та вимагали зізнатися у злочині, до якого він не мав відношення. «Признайся… і виживи. Бо як помреш, то ніхто правди не взнає», — сказав патріарх.

Проект цінний і тим, що автор не заважає читати, дає можливість робити висновки через призму власного життєвого досвіду. Хоча, як на мене, книжка тільки б виграла від влучних і цікавих коментарів, за які так цінує Facebook—спільнота пана Тараса.

Це книга, яка після першого прочитання не буде припадати пилом на полиці. Це «концентрат життя», який ще потрібно «переварити» та переосмислити. Немає висновків, немає осуду та оцінки… А ще б дуже хотілося вірити, що буде продовження серії, бо є ще так багато людей, життєву мудрість яких варто пам’ятати.

***

Наостанок подумав: а що б сказали ті, кого згадує чи відкриває широкому загалу автор? Чомусь переконаний — те, що робить Тарас, вони би схвалили.

P.S.

Науковці стверджують, що у лісі дерева пов’язані між собою та підживлюють коріння один одного. У такий спосіб підтримують молоді чи хворі дерева. А коли дерево помирає, то віддає всю свою життєву енергію через коріння сусіднім рослинам. Переконаний, що й серед людей передача життєвого досвіду через спогади, вивчення і осмислення їх здобутку наповнює силами наступні покоління. У тих, хто пізнає цю життєву мудрість, формується імунітет від підлості, байдужості та невігластва…

Микола Бармак, професор, доктор історичних наук

Рецензія до #СеріяКнигДитинствоТернополя Том 2 «Про людей та людисьок» (2019)

Поділитись
Надіслати
Популярне