Головна | Останні долучення | Теґи | YouTube | Шо там у Тернополі? | Придбати #СеріяКнигДитинствоТернополя у автора


1 допис з тегом

24 сер

Німець приїхав вклонитися праху через 61 рік (2005р)

Ми ходили по кістках вояків Другої світової війни. Такий висновок напрошується після розповіді Тамари та Ігоря Воронцових і зустрічі із зятем загиблого у нашому місті (Тернополі) Германа Вальца. Фолькер Тайхерт із німецького міста Хайбронна недавно приїжджав до Тернополя віддати шану пам’яті свого тестя. І зробив він це не біля опорядженої за християнським звичаєм могили, а кого імпровізованого захоронення у центрі міста.

Невідомих «міні-цвинтарів» з людськими останками, по яких ми іноді тупцюємо, навіть не підозрюючи про це, в обласному центрі, кажуть, є багато.

«ПОХОВАНИЙ В ЯКОМУСЬ САДКУ»

Про те, що у дворі будинку на Листопадовій,3а є захоронення німецьких солдатів мешканці знають уже добрих десять років.

У 1995-му коммунальники прокладали через це подвір'я каналізаційну трубу до сусіднього будинку, і ескаватор вивернув на поверхню землі багато людських кісток і черепів. Всупереч очікуванням людей ніхто з представників влади не завдав собі праці подбати про перепоховання останків. Мешканці самі зібрали їх і закопали у кутку подвір'я.

А ще до цього Тамара Воронцова побачила у землі два уцілілих жетони — ймовірно, з даними про колишніх власників.

Воронцови повідомили про знахідку львівську організацію «Пошук», яка займається німецькими похованнями. Берлінський архів ВАСТ у 1996 році, поінформували тернопільську родину львівські слідопити, встановив: жетони належали Герману Вальцу, народженому 30 01 1911р, та Гансу Петцольду (27 05 1906р).

Керівник «Пошуку» Інна Федущак писала також, що у грудні 1997 року їй надіслав листа з'ять Вальца Фолькера Тайхерт, який, дізнавшись, що останки тестя досі не ексгумовані, висловив бажання приїхати влітку 1998 року до Тернополя. Зробив це він лише через сім років. Вагомою перешкодою, зізнався, стала недовіра до керівництва країни — багаторічної складової Радянського Союзу.

З гостем Воронцових я розмовляла в їхній квартирі. Сивуватий, енергійний Фолькер Тайхерт із вдячністю прийняв запрошення сім'ї завдяки небайдужим членам якої зміг знайти місце поховання свого родича. Він почав з передісторії:

Після нашого одруження дружина Узула розповіла, що «десь в Росії» під час війни безвісті зник її батько. Моя теща Емілія дуже довго переживала цю втрату, часто перечитувала якогось листа. Його вона отримала з якогось польського міста, куди подавала запит. У листі йшлося, що Герман Вальц вважається безвісті зниклим, і вказувалося місце де слід шукати кінці, — Тернопіль. У 1997 році ми дізналися, що наш родич справді загинув тут і «похований в якомусь садку». Через три роки після смерті тещі ми виконали її останню волю: крім дат народження і смерті Емілії та її другого чоловіка Ганса Фенна на могильному пам'ятнику цвинтаря в Хайбронні вписали на граніті згадку і про першого, Германа Вальца, вказавши місто, де він загинув, — Тернопіль…

Коли я остаточно зібрався в Україну і повідомив про це родину, ніхто, нажаль, не захотів поїхати зі мною: їм психологічно важко згадувати минуле.

Зі слів пана Тайхерта виходило, що його тестя не повинні були забрати на фронт — він мав «бронь» на оборонному заводі. Як розповідала теща Емілія, Герман був людиною позаполітичною, зате мав власну думку про все, не боявся перечити керівництву, коли відчував свою правоту. Одного разу він посперечався із шефом серйозно, і хоча Вальц був хорошим працівником, керівник звинуватив його у саботажі і потурбувався про зняття «броні».

У грудня 1943 року бляхара у мирному житті забрали до війська. Після короткого перебування в Німеччині його части перекинули до польського Жешува. Всі листи родина отримала саме з цього міста. З України, куди частину переправили згодом, родина не отримала жодної звістки. Навряд чи тепер, знаючи, де спочиває його прах близьким людям вдасться довідатися, коли і за яких обставин загинув солдат Вермахту. Це підтверджують і слова матері Тамари Воронцової, Ніни Іванівни:

— Коли наша сім’я у 1956 році переїхала до Тернополя з Полтави, ми майже відразу дізналися, що в нашому будинку на тодішній вулиці Жовтневій,9 (ймовірно сучасна Листопадова,3) під час війни розташовувався військовий госпіталь. Очевидно, що в квітні 1944 року, в розпал запеклих боїв за місто, доглядати за пораненими і гідно хавати померлих було вже нікому.\

Після звільнення міста про поховання радянських воїнів потурбувалися, а от трупи німців просто присипали невисоким, до пів метра, шаром землі. За «нашою» могилою ми доглядали, саджали на ній квіти…

Фолькер Тайхерт, усі рідні якого повернулися з війни живими, зізнався, що біля останнього притулку свого тестя пережив сильне хвилювання: «Хоча, — каже, — я не знав Германа Вальца, але з поваги і любові до своєї дружини віддав честь праху її батька. Мені також було цікаво дізнатися більше про долю одного з мільйона „маленьких“ солдатів у контексті великої війни. Мій батько був учителем історії. Інтерес до цієї науки передав і мені».

Гість Воронцових сказав, що відповідно до угоди між Україною та Німеччиною, останки німецьких вояків повинні бути перепоховані на збірному кладовищі воїнів Української Повстанської Армії, Радянської армії та Вермахту у селі Потелич Жовківського району на Львівщині. «Але я б волів, — зазначив пан Тайхерт, — щоб мого тестя перепоховали у спеціально відведеному місці десь тут, у Тернополі». Із відповідним запитом він звернувся до заступника голови Тернопільської ОДА Анатолія Вихруща. Останній ідею сприйняв схвально, але ж зрозуміло, що фінансово «потягнути» її лише українській стороні не вдастся.

«В УКРАЇНІ ЖИТТЯ ЦІКАВЕ»

Друга частина нашої розмови була веселішою. Пан Тайхерт розповів, що крім дочки, у Германа Вальца, є ще двоє синів. Сім’я самого пана Фолькера невелика: дружина і син Бод, студент. До виходу на пенсію пан Фолькер працював інженером на фірмі, що виготовляє опалювальне устаткування, дружина булла помічником паталогоанатома. «Ми з Узулою, — каже німецький гість, — можемо дозволити собі багато подорожей, але зараз нас більше притянує маленька хатинка під Хайбронном з чистим повітрям і спокоєм». На прохання Ніни Мєдвєдєвої, пан Тайхерт назвав розмір своєї пенсії — 1600 євро на місяць. Ми підрахували, що пенсія Ніни Іванівни в 27 разів менша.

Після кількох днів перебування в Україні пан Тайхерт вирішив, що життя тут цікаве. «У нас все так спокійно, що часом аж нудно, — каже». — В Україні ж потрібно вміти імпровізувати. У Львові, наприклад, з-поміж 200 екскурсійних маршрутів я не второпав, який краще вибрати, і поїхав навмання. Виявилося, що це дуже классно!»
Особливо сподобалися мандрівнику Чернівці, які він відвідав першим. Тут познайомився з творчістю німецької акторки Рози Ауслендер (1901-1988), яка оспівала буковинський край у своїх поезіях. Тепер німець має «слабкість» до Галичини, колишні його побоювання від зустрічі з «непередбачуваною» країною розвіялися, наче дим.

P.S.

Невідомих місць поховань, яка каже тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун на Загребеллі, у районі Катедри і взагалі у центральній частині міста — «повно». Не по-людськи це, не по-християнськи позбавляти померлого можливості бути гідно похованим. Услід за фельдмаршалом Олександрм Суворовим можемо нині повтори: «Війна закінчується лише тоді, коли поховано останнього солдата»

Фотокопія https://psv4.userapi.com/c423216/u12140802/docs/59fa8e758131/Stattya_pro_Listopadovu_3a.jpg?extra=5atjwmyA_4NjLoh2AURjw_luMk4r0XpWw3CIwBdMldLS_K-FYA0nZp9yCprQ_uDsLJnQRzeaNvY_fC08zquSZntYjJiYPtmULXsjNYalGkSgJGRJ2XqtjACUzHcIgnc-BCNTxErJ8UMDK4ImOXIjFXY

Світлана Клос, Тернопіль, газета «Місто» 24 серпня 2005 року

 9   4 міс   2005   24 сер   Листопадова   Поховання   Цікаве