Головна | Останні долучення | Теґи | YouTube | Шо там у Тернополі? | Придбати #СеріяКнигДитинствоТернополя у автора


4 дописи з тегом

Друга світова війна

Коли німці відступали… (1997)

Група Тернопільських пошуковців опитала десятки свідків тих далеких подій. Влітку 1996 року група пошуковців-істориків з трьох чоловік за допомогою приватного товариства «Обеліск» вирушила у приміську зону, в район сіл Драганівка, Забойки, Почапинці, для з'ясування долі німецьких вояків, що воювати тут у середині квітня 1944 року.

Було проведено величезну пошукову роботу, опитано десятки свідків і пройдено десятки кілометрів. Отже, як відомо, 15 квітня 1944 року місто Тернопіль було взято, підмога з заходу не прорвалась і залишки німецьких військ відступили на Захід для з'єднання зі своїми у районі Козлів-Озерна-Івачів.

Розділившись на три напрями, німецькі вояки проривались до своїх. Найкраще, на думку німців, було прориватись через Почапинці та Забойки до Козлова, де було значне скупчення німецьких частин. Але цей шлях був хибний, оскільки він існував як пастка для залишків німецького війська. Перед Козловим і Домаморичами поставлено заслони і чисельних кулеметників, з повітря значну допомогу мала надати авіація. Існував також усний і наказ — полонених не брати.

Чотирнадцятого квітня, напередодні взяття Тернополя, вже значні німецькі сили окремими групами проривались до своїх. У районі меж сіл Забойки і Почапинці таку групу з десяти чоловік виявлено авіацією і атаковано нею. Після масованого обстрілу зверху, шестеро німців загинуло, один був поранений. З допомогою іншого вояка переховувався у стодолі пані Романик, але 15 квітня ці німці були виявлені за доносом польських жителів і розстріляні. Ще двоє солдат, що залишились живі, теж: були виявлені і розстріляні на вул. Руській.

У цей же день прорвалася ще одна група німців у кількості 40 чоловік. Дійшовши майже до краю села Забойки, була зустрінута кулеметним заслоном й авіацією. На околиці усі вони і полягли. Зі згадок очевидців і проведених пошуків було виявлено, що ця група не була небезпечною для радянських частин, що розташувались за селом, бо майже усі були без зброї і бігли з піднятими руками і криками про капітуляцію. Треба врахувати, що усі вони за віком 16-річні, і що це, ймовірно, була частина «Гітлерюнгу».

Під вечір 14 квітня група радянських солдат зняла з них чоботи, одяг, забрала зброю, ламала жетони. На ранок 15 квітня усі вони були повністю роздягнуті і закопані 16 квітня тут же. О восьмій годині вечора того ж дня загинуло ще двоє вояків вермахту. Вони добровільно здалися у полон, але були розстріляні по вул. Болотяній (Болото). Трагедія відступаючих німецьких військ продовжилася наступного дня — 15 квітня 1944 року.

Зранку залишки гарнізону, що відступав у напрямі до с. Забойки, прорвались з північного сходу на вул. Болотяну, тобто околицю села, з метою прорватись до Козлова або Озерної. 14 солдат обороняли відхід своїх у районі піскового кар'єру. До обіду цього дня усі вони полягли в бою. Тут же через два дні й поховані. Решта відступаючих продовжували відхід, але зважаючи на удари авіації і переважаючих радянських частин, зайняли оборону на околиці села та теперішніх вулицях 8 березня (Шишкилівка) і Болотяна (Болота). Кількість їх становила шістдесят чоловік. Звичайно, їх метою було дочекатися ночі і відійти за село, прорватись до своїх. Але уже до четвертої години дня їх залишилось небагато — двадцять шість обороняли хату на околиці по вул. Болотяній, тут же, біля річки, кілька солдат обороняли тили. У районі вул. 8 березня бій точився до п'ятої години дня. Усі, хто оборонявся були убиті, їх кількість становила двадцять один чоловік.

Під вечір 15 квітня залишки німців по вул. Болотяній були оточені. Кілька солдат, що обороняли тили, — убиті. З’ясовано, що їх командиром був фельдфебель польової жандармерії, житель Гамбурга, 30-35 років, світловолосий, зі шрамом на лівій щоці, мав нагороди: хрест заслуги II ступеню, знак пораненого, воював під Сталінградом.

Оточеним у хаті було запропоновано здатись. Відповіді не було. Після кількох перестрілок німців все ж вирішили капітулювати, але після того, як викинули зброю через вікно, усі двері і вікна були закидані соломою і деревиною та підпалені. Усі двадцять шість вояків загинули.

Крім цього, на іншому боці вулиці було взято у полон чотири німецьких солдати і теж: убито (одному відрубали голову). Під вечір ще кілька груп спробували прорватись через центр села до Козлова, але теж; були вбиті. На ранок 16 квітня останні німецькі солдати проривались до своїх. Одну таку групу взято у полон біля села Домаморич (12 чоловік).

Чотири автоматники, що вели полонених, запитали у місцевих жителів, чи далеко до Тернополя і про дорогу на Бережани і, отримавши відповідь, вишикували полонених біля вирви від авіаційної бомби холоднокровно розстріляли усіх. Після цього спокійно закинули автомати на плече і пішли у напрямку Домаморич.

Влітку цього року пошукова група побувала на цьому місці і в річці Руда, що протікає за кілька метрів від місця поховання, знайшла знак штурмової піхоти, аптечку, кілька касок, ґудзики, монети, кілька кісток людини. Це ще раз доводить вірогідність трагедії тих далеких днів.

Так зустрічали Великдень у далекі дні 1944 року на терені нашого краю і переможці, і переможені — винні і невинні, ті, хто вижив і ті, кому прийшов час померти.

Деякі невеличкі німецькі групи ще до здобуття Тернополя радянськими військами (15 квітня 1944 року) почали прориватись на Захід до з'єднання зі своїми частинами. Про це написав Руслан Тарасенко в газеті «Тернопіль вечірній» (20.12.1997). З дозволу автора ми подаємо його статтю.

Джерело: Німці на Тернопільщині в контексті історичного розвитку (з кінця 18 до початку 21 століття). Науково-популярний нарис (2000)

 4   6 міс   1944   Друга світова війна   Листопадова   Поховання