Головна | Останні долучення | Теґи | YouTube | Шо там у Тернополі? | Придбати #СеріяКнигДитинствоТернополя у автора


1 допис з тегом

Петро Білинський

Тернопіль і його околиця. Слово про автора і його твір.

Отець Петро Білинський — призабута тепер, але відома колись постать релігійного та наукового життя Тернополя, усієї Галичини. Лаконічно промовистою характеристикою заслуг цього священника як збирача і дослідника пам’яток нашого минулого є вже той факт, що його матеріали друкували Михайло Грушевський та Володимир Гнатюк — визнані авторитети української історії та етнології.

Білинський народився 19 січня 1847 р. у селі Чернихів, що нині входить до Зборівського району Тернопільської області, а помер 13 грудня 1916 р. на становищі пароха у всесвітньо відомій Зарваниці. Він був одружений з Емілією Лавриновою (жінка померла у 1914 р.), тобто належав до когорти греко—католицьких священників—просвітителів австрійських часів, котрі вміли гармонійно поєднувати священиче служіння, наукову діяльність та родинне життя. Душпастир—інтелектуал, згідно з євангельським закликом, умів бути «усім для всіх».

Родина, з якої походить о. Білинський — священича. Його батько Степан був чернихівським парохом. Матір звали Антонією, і її дівоче прізвище Глинська. Глинські — також священича родина.

Спершу юнак навчався вдома, під наглядом винайнятого вчителя, а далі — у Тернопільській першій ґімназії, яку закінчив у 1870 р. Потім він навчався у Львівській духовній семінарії, по закінченні якої у 1876 р. отримав священичі свячення та одружився.

Першим місцем священичого служіння о. Білинського як сотрудника пароха упродовж 1876-1879 рр. були Нові Залізці Зборівського деканату. У 1880-1883 рр. він служив сотрудником, а деякий період у 1883 р. — адміністратором парохії у Великих Бірках біля Тернополя, з яких походила його дружина. У 1883-1884 рр. священник був адміністратором парохії у селі Киданів Бучацького деканату, у 1884-1886 рр. — в Несторівцях Зборівського деканату. По смерті о. Дмитра Лучаківського, батька славного тернопільського бурмістра Володимира Лучаківського, о. Петро Білинський у 1886 р. стає парохом села Довжанка біля Тернополя, яке входило до складу Тернопільського деканату. На цій парохії він прослужив до 1896 р., коли й перейшов до Зарваниці. В останній і помер, але був похований на старому тернопільському цвинтарі біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що «На Рогатці». Тепер ні могила, ні цвинтар загалом не існують, бо їх зруйнували за совітів.

Творча спадщина о. Білинського є багатою, але досі розсипаною по різних виданнях. До прикладу, уже в 47 числі газети «Правда» за 1868 р. знаходимо його статтю «Щедрівки». Він усе життя охоче збирав фольклорні матеріали, якими ділився з відомими вченими, у тому числі членами Наукового Товариства імені Шевченка. Так, у 1897 р. Михайло Грушевський у 15 томі «Записок НТШ» опублікував статтю «Сьпіваник з початку XVIII в.», в якій опублікував рукописну збірку пісень, надану саме довжанським парохом. Великий історик тоді писав:
«Один з найцїкавійших з досї звістних збірників того рода наміривсь я тепер опублїковати, потїшаючи себе надїєю, що се б могло звернути пильнїйшу увагу на публїкацию їх. Збірник сей був менї пересланий на початку сього року о. Петром Білинським, тодї парохом в Должанцї під Тернополем (тепер в Зарваницї, пов. Теребовельський)…».
Матеріали, зібрані о. Білинським, видавали о. Порфирій Бажанський у своїх «Русько—народних галицьких мелодіях» (10 випусків 1905-1912 рр.), Володимир Гнатюк у «Коломийках» (1905 р.); їх поміщували у «Колядках і щедрівках» (1914 р.). Казки, які цей священник також записував, видав Петро Медведик у «Казках Західного Поділля» (1994 р.).
З іншого боку, вже під час навчання у гімназії Петро Білинський писав свої власні твори. У числах 7 і 9-11 часопису «Правда» за 1868 р. була друкована його стаття «Старина [историческіе очерки мѣстностей: Глядки, Городище, Черниховъ]». Він же — автор праць «Десять заповідей Божих у XIV проповідях» і «Проповідей на неділі і свята в 5 томах».

«Тернопôль и єго околиця»

Найважливішою історичною працею о. Білинського є велике дослідження «Тернопôль и єго околиця», яка вийшла друком у другому і третьому «Річниках тернопільського наукового гуртка» (Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego) у 1894 та 1896 роках відповідно. Розвідка ця є плодом багаторічної праці її автора, що видно з ретельно продуманого плану, плавності тексту і багатого наповнення. Написана вона українською мовою, але незвичним для сучасного українського читача правописом — максимовичівкою. Останню створив перший ректор Київського університету св. Володимира Михайло Максимович і запропонував її громадськості у 1827 р. Цей правопис прийняв у 1848 р. «Собор руських учених» — перше зібрання українських науковців, що відбувся у Львові на хвилі національного відродження українців Галичини періоду «Весни народів». Серед особливостей максимовичівки як правописної системи увагу читача одразу привернуть незвичні літери: ô, ѣ, ы, ъ. Втім, упорядник цілком виправдано керувався турботою про автентичність видання праці о. Білинського і зберіг ці та подібні особливості — невід’ємну частину нашої історії. Тут же доречно зауважити, що «ô» на початку слів читається як «ві», у середині слів — як «і», «ѣ» — це «і» та «ї», «ы» — це «и», а «ъ» — знак твердості попередньої літери.

Щодо змісту дослідження, то, крім самого Тернополя, автор описав села Біла, Івачів Горішній, Шляхтинці, Глядки, свій рідний Чернихів, Городище, Посівці, Купчинці, Буцнів, Великі Бірки. Отець Білинський планував продовження роботи з описами інших сіл, але ці плани не здійснилися. І все ж, попри таку прикрість, «Тернопôль и єго околиця» є цілісним, унікальним і надзвичайно цікавим дослідженням, яке відкриває нам світ історії, пристрастей, інтересів та побуту наших попередників на цій нашій малій батьківщині — Тернополі та його околицях.

Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ
Львів — Тернопіль, 25-27 червня 2019 р. Б.

 8   1 міс   Володимир Мороз   Люди   Петро Білинський   Хроніки старого світу