Головна | Останні долучення | Теґи | YouTube | Шо там у Тернополі? | Придбати #СеріяКнигДитинствоТернополя у автора


3 дописи з тегом

Володимир Мороз

Крайова етнографічна виставка у Тернополі 6 липня 1887 р. / ФОТО

Влітку 1887 року в Тернополі відбулася друга крайова етнографічна виставка. Ідея влаштувати неординарне для провінційного міста видовище з’явилася у графа Володимира Дідушицького ще у лютому 1887-го, коли стало відомо, що архикнязь і престолонаслідник Рудольф Габсбург приїде у Галичину.

Задум зустріти гостя на високому рівні підтримав намісник Галичини Залеський, але… до оргкомітету включили тільки поляків. Це викликало незадоволення в українців і євреїв, які заснували власні комітети. Український комітет очолили Олександр Барвінський та Володислав Федорович.

У парку спорудили тріумфальну арку З нагоди візиту на виставку архикнязя і престолонаслідника Рудольфа Габсбурга вулиці міста освітлювали 20 електроламп. Величезний прожектор з димаря млина Галля, що стояв у районі нинішньої податкової, підсвічував залізничний вокзал.

Рудольф Габсбург приїхав у Тернопіль 5 липня — за два дні до урочистого відкриття виставки. На вокзалі його зустрів хор селян із Денисова, Купчинців, Городища та ще восьми сіл під керівництвом отця Йосифа Вітошинського. Архикнязь поселився у підполковника 10-го полку уланів Ф. Залеського на площі Собеського, а його свита — в готелі Пунтшерта.

Вранці наступного дня архикнязю Рудольфу Габсбургу були представлені почесні гості й він оглянув виставку з п’яти розділів — знаряддя і начиння; харчі і напої, одяг і взуття; предмети народних обрядів і звичаїв; народне мистецтво.

Тернополяни у 1887-му стали піонерами в Україні, організувавши показ експонатів просто неба. Селяни — з усієї Галичини співали обжинкові пісні та водили хороводи. Ще однією родзинкою тернопільської виставки мала стати участь селян у традиційних костюмах з усієї Східної Галичини.

В. Федорович запросив місцевого фотографа А. Сількевича зробити фотографії цих етнічних груп для альбома. Сількевич зробив 50 фотографій. У ньому зафіксовані етнографічні типи одягу із 37 повітів та 49 сіл, зокрема з віддалених сіл — Микуличина (Наддвірнянського повіту)Кропивника (Дрогобицького), Іспаса (Вижницького), Чесник (Рогатинського), Берлина (Бродівського), Підгірці (Золочівсьного), Серафинець (Городенківського), Куликова (Жовківського) та інших.

Народний одяг Тернопільщини представлений з 14 сіл. З Подільського Придністров’я (села Добровляни, Гермаківка, Сеньків — серед них старші господарі, молодиці з чоловіками, дівчата і хлопці, сім’я), а також з околиць Теребовлянщини, Бережанщини, Збаражчини, Чорткова.

Альбом одягу А. Сількевича зберігається досі у двох примірниках у Львові (Етнографічний музей, бібліотека імені В. Стефаника АН УРСР). За посередництвом І. Франка третій примірник альбома придбав чеський етнограф Ф. Ржегорж і передав до Національного музею у Празі, де зберігається до наших днів. Двадцять фоторепродукцій з альбома є у фондах Тернопільського краєзнавчого музею.

Як писав для “Львівського кур’єра” журналіст Іван Франко…: “Голов­ним чином завдяки енергії і наполегливості п. Владислава Федоровича вдалося подолати всі перешкоди. Пан на­місник також посприяв тому, що пропозиції українців були прийняті комітетом сорока одностайно і без дебатів і щоб тернопільська етнографічна виставка під дирекцією В. Федоровича гідно представляла українське населення і дбайливість місцевих громадян у справі збереження па­м’яток і розвитку ще існуючих галузей народного промислу”.

Володимир МОРОЗ
Джерело http://irp.te.ua/krajova-etnografichna-vy-stavka-v-ternopoli-1887/

* * *
На 102 ст. здалося віднайти фото із таким підписом: «Народний одяг, район Мостиська. Етнографічна виставка в Тернополі 6 липня 1887 р. Fotog. Alfred Silkiewicz w Tarnopolu, [1887]»

Джерело http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/lnnbyivs_2010_2_7.pdf

Тернопіль і його околиця. Слово про автора і його твір.

Отець Петро Білинський — призабута тепер, але відома колись постать релігійного та наукового життя Тернополя, усієї Галичини. Лаконічно промовистою характеристикою заслуг цього священника як збирача і дослідника пам’яток нашого минулого є вже той факт, що його матеріали друкували Михайло Грушевський та Володимир Гнатюк — визнані авторитети української історії та етнології.

Білинський народився 19 січня 1847 р. у селі Чернихів, що нині входить до Зборівського району Тернопільської області, а помер 13 грудня 1916 р. на становищі пароха у всесвітньо відомій Зарваниці. Він був одружений з Емілією Лавриновою (жінка померла у 1914 р.), тобто належав до когорти греко—католицьких священників—просвітителів австрійських часів, котрі вміли гармонійно поєднувати священиче служіння, наукову діяльність та родинне життя. Душпастир—інтелектуал, згідно з євангельським закликом, умів бути «усім для всіх».

Родина, з якої походить о. Білинський — священича. Його батько Степан був чернихівським парохом. Матір звали Антонією, і її дівоче прізвище Глинська. Глинські — також священича родина.

Спершу юнак навчався вдома, під наглядом винайнятого вчителя, а далі — у Тернопільській першій ґімназії, яку закінчив у 1870 р. Потім він навчався у Львівській духовній семінарії, по закінченні якої у 1876 р. отримав священичі свячення та одружився.

Першим місцем священичого служіння о. Білинського як сотрудника пароха упродовж 1876-1879 рр. були Нові Залізці Зборівського деканату. У 1880-1883 рр. він служив сотрудником, а деякий період у 1883 р. — адміністратором парохії у Великих Бірках біля Тернополя, з яких походила його дружина. У 1883-1884 рр. священник був адміністратором парохії у селі Киданів Бучацького деканату, у 1884-1886 рр. — в Несторівцях Зборівського деканату. По смерті о. Дмитра Лучаківського, батька славного тернопільського бурмістра Володимира Лучаківського, о. Петро Білинський у 1886 р. стає парохом села Довжанка біля Тернополя, яке входило до складу Тернопільського деканату. На цій парохії він прослужив до 1896 р., коли й перейшов до Зарваниці. В останній і помер, але був похований на старому тернопільському цвинтарі біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що «На Рогатці». Тепер ні могила, ні цвинтар загалом не існують, бо їх зруйнували за совітів.

Творча спадщина о. Білинського є багатою, але досі розсипаною по різних виданнях. До прикладу, уже в 47 числі газети «Правда» за 1868 р. знаходимо його статтю «Щедрівки». Він усе життя охоче збирав фольклорні матеріали, якими ділився з відомими вченими, у тому числі членами Наукового Товариства імені Шевченка. Так, у 1897 р. Михайло Грушевський у 15 томі «Записок НТШ» опублікував статтю «Сьпіваник з початку XVIII в.», в якій опублікував рукописну збірку пісень, надану саме довжанським парохом. Великий історик тоді писав:
«Один з найцїкавійших з досї звістних збірників того рода наміривсь я тепер опублїковати, потїшаючи себе надїєю, що се б могло звернути пильнїйшу увагу на публїкацию їх. Збірник сей був менї пересланий на початку сього року о. Петром Білинським, тодї парохом в Должанцї під Тернополем (тепер в Зарваницї, пов. Теребовельський)…».
Матеріали, зібрані о. Білинським, видавали о. Порфирій Бажанський у своїх «Русько—народних галицьких мелодіях» (10 випусків 1905-1912 рр.), Володимир Гнатюк у «Коломийках» (1905 р.); їх поміщували у «Колядках і щедрівках» (1914 р.). Казки, які цей священник також записував, видав Петро Медведик у «Казках Західного Поділля» (1994 р.).
З іншого боку, вже під час навчання у гімназії Петро Білинський писав свої власні твори. У числах 7 і 9-11 часопису «Правда» за 1868 р. була друкована його стаття «Старина [историческіе очерки мѣстностей: Глядки, Городище, Черниховъ]». Він же — автор праць «Десять заповідей Божих у XIV проповідях» і «Проповідей на неділі і свята в 5 томах».

«Тернопôль и єго околиця»

Найважливішою історичною працею о. Білинського є велике дослідження «Тернопôль и єго околиця», яка вийшла друком у другому і третьому «Річниках тернопільського наукового гуртка» (Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego) у 1894 та 1896 роках відповідно. Розвідка ця є плодом багаторічної праці її автора, що видно з ретельно продуманого плану, плавності тексту і багатого наповнення. Написана вона українською мовою, але незвичним для сучасного українського читача правописом — максимовичівкою. Останню створив перший ректор Київського університету св. Володимира Михайло Максимович і запропонував її громадськості у 1827 р. Цей правопис прийняв у 1848 р. «Собор руських учених» — перше зібрання українських науковців, що відбувся у Львові на хвилі національного відродження українців Галичини періоду «Весни народів». Серед особливостей максимовичівки як правописної системи увагу читача одразу привернуть незвичні літери: ô, ѣ, ы, ъ. Втім, упорядник цілком виправдано керувався турботою про автентичність видання праці о. Білинського і зберіг ці та подібні особливості — невід’ємну частину нашої історії. Тут же доречно зауважити, що «ô» на початку слів читається як «ві», у середині слів — як «і», «ѣ» — це «і» та «ї», «ы» — це «и», а «ъ» — знак твердості попередньої літери.

Щодо змісту дослідження, то, крім самого Тернополя, автор описав села Біла, Івачів Горішній, Шляхтинці, Глядки, свій рідний Чернихів, Городище, Посівці, Купчинці, Буцнів, Великі Бірки. Отець Білинський планував продовження роботи з описами інших сіл, але ці плани не здійснилися. І все ж, попри таку прикрість, «Тернопôль и єго околиця» є цілісним, унікальним і надзвичайно цікавим дослідженням, яке відкриває нам світ історії, пристрастей, інтересів та побуту наших попередників на цій нашій малій батьківщині — Тернополі та його околицях.

Володимир Мороз, науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ
Львів — Тернопіль, 25-27 червня 2019 р. Б.

 8   4 міс   Володимир Мороз   Люди   Петро Білинський   Хроніки старого світу

Книга «Про людей та людисьок» (2019)

Повна назва: Дитинство Тернополя. Том 2. Про людей та людисьок

АВТОРИ ПУБЛІКАЦІЙ:

Володимир Мороз ст. 11-65, 101-203, 225-259 ст.
Марічка Юрчак ст. 204-224

Тарас Циклиняк ст. 260-308, 328-351

Переповтор минувшини ст. 66-100, 309-327

Кількість сторінок: 416
Формат: 120x165 мм
Палітурка: тверда
Папір: кремовий
Друк: ч/б + колір
Перший наклад: 300 примірників
Здано до друку: 18 червня 2019 року
Презентовано: 4 серпня 2019 року
Видавництво: «Крок» (м. Тернопіль)
ISBN: 978-617-692-529-3

Завантажити pdf (85 mb) http://tarnopol.te.ua/Dytynstvo_Ternopolja_tom2_Pro_ljudej_i_ljudysok.pdf
Придбати паперову книгу у автора https://www.facebook.com/taras.tsyklyniak / tarnopol1540@gmail.com

ЗМІСТОВИСЬКО

Рецензія
Вступне слово……………………..4

РОЗДІЛ 1. Громада 16-19 сторіччя

Як Ян Тарновський до Святої Землі ходив……………….11
З минулого тернопільських кравців, партачів і тандитниць……….15
Забутий тернопільський гонор…………………21
Родина Барвінських — священики, вчені, музиканти, видавці і політики……….25
Ян Безим — душпастир на Мадагаскарі……………………32
Просвітителі нашого «Беренлянду»……………………38
Іван Горбачевський прожив 67 років поза Україною……………….45
Тернопіль, Франко і премія Нобеля…………………50
Володимир Громницький — тернопільський «Шептицький»……56
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі (1931)…………….. 66

РОЗДІЛ 2. Громада 19-20 сторіччя

Володимир Гнатюк мріяв стати місіонером…………………..101
Сирота, що написав Конституцію ЗУНР…………………….106
Як Богдан Лепкий гостював у Тернополі…………………..111
Лучаківські — хто вони………………………………..116
Володимир Лучаківський……………………120
Відомі поляки з Тернополя……………………..126
Іван Пасіка: земляк і однокласник патріарха………….131
Тернопільське дитинство професора Гарварду………………………136
Як учитель з Тернополя іраністом став………………………140
Забутий отець Райхенберг…………………………143
Життя і музика Кароля Ратгауса………………………150
«Як співала, вікна дзеленчали»…………………………….154
Стефанія Садовська — тернопільська людина—легенда…………..160
Неймовірна історія Зигмунда…………………………166
Відомі євреї Тернополя…………………………..174
Доля людини — за стінами кам’яниці…………………179
Йосиф Сліпий про Тернопіль……………………………..184
Чому слід пам’ятати Миколу Чубатого…………………..190
Пані Юстина та її готель «Подільський»…………………………..198
Йозеф Перль: євреський Руссо з Тарнополя………………………….204
Любов у XIX столітті…………………………….225
Наші жертовні адвокати………………………………..229
Юдейські старожитності Тернополя…………………..235
Тернопільський «список Шиндлера»…………………..252
Війна, Тернопіль і художники………………………….256
Діонізій Шолдра — маляр високого неба та сумних дерев……..260
Ста́хо—ва́р’ят з Тарнопо́ля………………………………..308
Браніцький. Яр Климовський (1990)……………………….309
Стахо. Оповідання Бориса Демківа (1992)……………………..320
Цілком таємні свідчення про Стаха Браніцького……………………..328

РОЗДІЛ 3. Громада 20-21 сторіччя

Шаржі та дружні портретні рисунки Миколи Дмітруха………….352

Примітки та джерела……………………….402

Опис поданих у книзі зображень……………..403

* * *

Над створенням книги працювали:

Тарас Циклиняк (fb.com/taras.tsyklyniak)
— автор ідеї та упорядник

Володимир Мороз (fb.com/volodymyr.moroz.phd)
історик і релігієзнавець, науковий співробітник Інституту Історії Церкви Українського католицького університету

Марічка Юрчак (fb.com/maryurchak)
кандидат історичних наук

Микола Дмітрух
— автор рисунків, шаржів та карикатур

Дарця Веретюк
— обкладинка, корекція графічних матеріалів та сучасні фото

Редактори:
— Віра Стець із теплого міста Станіслава
— Галина Груць, доцент ТНПУ ім. Володимира Гнатюка

Рецензент:
— Микола Бармак, професор, доктор історичних наук

Юрій Завадський
— видавнича справа

Книга з’явилася на світ завдяки підтримці громадського діяча і філантропа Вадима Перця, стараннями якого втілено у життя чимало проектів, покликаних берегти пам’ять про минуле рідного міста. Виручені із продажу видання кошти спричинять появу на світ наступних томів серії «Дитинство Тернополя»

ВСТУПНЕ СЛОВО

У кожної нації є добрі та погані люди. Ці прості та мудрі слова почув від корінної Тернополянки Пані Ірини Максимів (1932 р. н.) і мушу зізнатися, що вони глибоко засіли у моїй голові. Кажучи по—галицьки, є на світі Люди, а є людиська, яких лише після такої характеристики можна класифікувати за ґендерною, національною, мовною, релігійною чи іншою ознакою.

Другий том із серії видань, об’єднаних назвою «Дитинство Тернополя», — це здебільшого розповіді про ліпших людей світу цього, якими мені особисто хочеться пишатися, та знову і знову наголошувати на тому, що Тернопіль має до них стосунок.

Чимало людських біографій дослідники часто переповнюють сухими фактами, посеред яких іноді важко віднайти свідчення про те, що смакувало і про що жартували наші предки. Роблячи із видатних «великі пам’ятники минувшини», ми стрімко втрачаємо із ними зв’язок, який і без того десятки років був розірваним. Надто серйозне ставлення до світочів та моральних авторитетів позбавляє молодше покоління інтересу до них. Кажу вам про це цілком щиро, спираючись на скромний досвід роботи у туристичній галузі. Я бачив реакцію сотень та тисяч пар очей, власникам яких впродовж років розповідав про радісні та сумні трафу́нки, які спіткали наших Тернополян за останні віки. Повірте, ще не зустрічав подорожуючих, байдужих до побутових спогадів. Саме тому наша розповідь торкається найрізноманітніших аспектів людського буття.

Первинно хотів подати публікації про якомога ширше коло Тернополян, проте поміж сотень прізвищ не так легко віднайти тих, хто нас об’єднує, а не сварить. Українці, поляки, євреї, німці та інші народи впродовж віків були сусідами на маленькому клаптику землі, званому Тернополем. Він дав світу величезну кількість талановитих Людей, які на знак вдячності та шани ніколи не забували про нього. Найбільше в дещо ідеалізованих нині старих часах мені плявду́є те, що найвиразнішою рисою тогочасної інтеліґенції була повсякденна підтримка тих, хто перебував у скруті. То була така порода Людей, до яких хотілося тягнутися. А скільки посеред нас нині тих, ким хочеться щиро пишатися і всіляко підтримувати?

Тернопіль — це омріяна поколіннями емігрантів дитяча країна, у якій зеленіша трава та яскравіше світить сонце. Більше ніде у світі немає такого неба, як над рідним Тернополем. Це світ, у якому немає проблем, де живі та здорові дідо і бабця, де молоді батьки і, здається, «шо так буде все!». Я досі вперто переконаний у тому, що Тернополян колишніх не буває. На жаль, війна зруйнувала цю казку, проте ми відновили її у бронзових макетах впродовж 2016-18 рр.

Дуже хотів, аби наша розповідь була різнобарвною, саме тому об’єднав праці кількох авторів, які радо відгукнулися на мою пропозицію щодо співпраці. Ше більшою приємністю вважаю те, що нам вдалося розповісти про представників домінуючих громад, які мешкали у Тернополі з 16-го по 21-ше сторіччя.

Наша книга — це скромний пам’ятник людській впертості та наполегливості, помноженій на кропітку працю, яка так само, як і дерево, дає свої плоди лише з часом. На жаль, ми часто шануємо ці плоди лише тоді, коли дерево втратило своє життя. Саме таке «вперте» дерево Діонізія Шолдри зображене на обкладинці.
Дана збірка публікацій є лише маленькою частиною великої історії людського життя, яку об’єднує бажання пізнавати світ у найрізноманітніших його проявах. Будемо раді, якщо ця скромна праця спонукатиме Вас ще більше пишатися рідним містом та його мешканцями.

З повагою, краєзнавець Тарас Циклиняк