ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЗМІСТУ

Розділ 12. ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ (1920-1939)

1920

День визволення Тернополя

День 3 жовтня 1920 p. був оголошений Днем Визволення Тернополя. Так ухвалив комітет, складений з трьох національностей, які проживали в місті. 3 цієї нагоди місто прибрало святкового вигляду. Вікна і балкони прикрашено прапорами і килимами. На вулиці вийшли тисячі тернополян. З Ходачкова спеціально приїхала група селян. Вулиці заповнили різнокольорові листівки. На стінах будинків з'явилися святкові відозви, в яких зазначалося; "Громадяни! Вже шість років наше місто є ареною світових змагань прогресивного Заходу з варварством. Вже шість років наш град є свідком писаної кров'ю історії світової війни. Мільйони всілякої солдатчини пройшли через Тернопіль. Спершу ці мільйони білого царя Слов'янщини "рятували", а згодом, натхненні іншим духом. Приходили лікувати соціальні недуги. Кожного разу наше місто було початком страждань і останнім моментом, який [доводилося] виривати з пазурів загарбника. Усі трагічні випробування були нічим у порівнянні з тим, що наше місто спіткало від 26 липня до 20 вересня 1920 р. Гнані психічно хворими народними комісарами, які горланили на орди голих, босих і під страхом смерти змобілізованих рабів "з тріумфом" вступили до Тернополя, щоб нас ""визволити". Хто з нас виніс ці тримісячні муки, той знає, що приніс із собою большевизм. Сьогодні, завдяки тому, що наша доблесна польська армія при взаємодії з військом Петлюри, не жаліючи ні праці, ні крові, звільнила нас від загибелі, що загрожувала, і ми знову є вільними громадянами".
Рівно о 10 год. розпочалися урочисті Служби Божі в Парафіяльному костьолі, Середній церкві та синагозі. Після того тернополяни — шкільна молодь, урядовці, робітники, ремісники і торговці — зібралися на площі Собеского і походом рушили до Ратуші. З балкона Ратуші промовці відзначали, що вперше, без огляду на суспільні борги, в один ряд встали селянин-поляк, ремісник-українець і куисць-єврей. Вії української громади на вічі промовляв проф. Михайло Губчак. Після закінчення віча присутні співали польські й українські пісні, вітали Військо Польське й Армію С.Петлюри за "звільнення нашої землі від того страшного большевицького ярма.
Це було торжество і консолідація тернополян, незважаючи на національним і», віровизнання, соціальний стан і партійну приналежність, яких більше ніколи не 1 вдалося повторити.

Наслідки війни

Внаслідок подій Першої світової війни і наступних Визвольних Змагань Тернопіль зазнав великих матеріальних та людських втрат. Від багатьох історичних  споруд, у т. ч. Старого замку і Надставної церкви, залишилися лише стіни.

Демографія

Населення міста зменшилося з 35200 (1914 р.) до 30891 особи у 1921 р. У національному спввідношенні склад жителів виглядав так: 13768 євреїв, 8929 українів, 8194 поляків.

І наближалася зима, яку в зруйнованому, зубожілому і холодному місті було і важко пережити. У Тернополі шукали притулку втікачі з большевицького "раю". І через кордон, що погано охоронявся, проникали мародери.
Шкільний 1920-21 рік через воєнні події розпочався із запізненням, зокрема в Реальній школі — 3 листопада. Відновилися заняпя в гімназіях.

Українська державна гімназія

Директором (четвертим) української Державної гімназії став Юліян Лашцький (1874-1925), уродженець Тернополя. Тут він закінчив середню школу, потім студіював у Львівському університеті. Учительську працю почав 1906 р. в Тернополі, відтак переїхав до Львова, де був директором Жіночої гімназії сс. василіянок і вчителем історії та географії в Академічній гімназії. Повернувся до Тернополя у 1917р., брав діяльну участь у роботі "Просвіти", "Рідної Школи". Написав підручник "Географія для 1-ї кляси" (1911), розвідку "Історія родинного краю1' (1895, разом з І. Матісвим), поміщав етапі у різних часописах. На посаді директора Ю. Левицький пробув до своєї передчасної смерті від пістряка (віспи) 9 лютого 1925 р.

Освіта

Після війни бажання української молоді здобути освіту було особливо велике. Львівська газета "Діло" закликала: "Всі українські діти до української школи! Хто минає рідну школу і посилає дитину до чужої школи, той ворог своєї дитини й української нації" Характерно, що побільшало дівчат у школах.
У 1920-21 шкільному році, наприклад, у чотирьох класах української Державної гімназії приватно навчалися 99 дівчат.

Приватна дівоча гімназія

 У зв'язку з цим у вересні 1921 р. відкрито Приватну дівочу гімназію УПТ (Українського Педагогічного Товариства) "Рідна Школа" з двома класами І 45 учня­ми. Першим її управителем-директором був проф. Михайло Губчак (з 1921 p.), потім — д-р Никифор Гірняк (з 1923 р.), проф. Іван Боднар (з 1925 p.), Ілярій Брикович (з 1927 p.), Михайло Кужіль (з 1929 p.), Михайло Німців (з 1932 p.), Омелян Бачинський (з 1936 p.), Микола Тофан (з 1938 p.). Вона містилася у будинку колишньої Бурси на вул. о. Качали, 13. У 1928-29 шкільному році гімназія стала шестикласною.

Жіноча гімназія імені Марії Конопніцкої

4 листопада 1920 р. відкрито приватну Жіночу гімназію імені Марії Конопніцкої. Керівниками закладу працювали д-р Влодзімєж Ленкєвіч (з 1920 p.), Домінік Питель (з 1924 p.), Станіслав Шалайскі (з 1926 р.), Зигмунт Пауліш (з 1927 р.), Владислав Кухарскі (1929-1931 pp.)- Уроки проводилися у післяобідні години в приміщенні 2-ї польської  гімназії. Лише у вересні 1927 р. гімназія перейшла до власного будинку на вул. Бродзіньского, 4. У 1924-25 шкільному році тут навчалися 336 дівчат, з них 209 єврейок. Гімназію ліквідували 27 жовтня 1930 р.

Роман Завадовий

У 1918-1919, 1920-1923 pp. вчився в Терно­пільській гімназії і мешкав на вул. Стромій, 18 письменник і журналіст Роман Завадовий (1903-1985), родом зі Зборівщини. Гімназистом почав писати вірші. Перебуваючи в еміграції в США, зробив присвяту Тернополеві:

Тернополе, ратаю, що золотом пшениці Благословляєш скиби задуманих ланів,
 Тобі, кохане місто, з-за дальної границі Синівська вірність наша і туга наших снів.
У неповторній казці, що молодістю зветься. Для нас ти був, як батько, як добрий опікуй,
 Твій спогад, наче пісня, що елегійно ллється Мелодією мрії з душі незримих струн.
Колиско родів наших, що завжди вірні Богу, І Правді, і Вітчизні, і славі давніх літ,
 Своїм давав ти дітям на життьову дорогу Найкращий хліб і зброю — цс предків заповіт,
І ми пішли від тебе під грізний рокіт грому, Коли дороги наші зросила рясно кров,
 Та понесли у серці на пам 'ятку із дому Надію невмирущу, нездолану любов.
І завжди ми з тобою — в думках в неділю кожну В Гаях золотоокі зриваєм "бульбуки",
 У Манастирську церкву на прощуйдем побожно, Простуєм "берегами" до Серету-рІки.
Немов старий малюнок, твій образ перед нами, Живеш у нашій мрії такий, як був давно,
З "Просвітою" та "Брацтвом", із Руською, Валами, З квітками у міщанськім городці під вікном (...)

1921

Юзеф Пілсудскі

Через три дні після підписання Ризького мирного договору, за яким Східна Галичина зали­шалася за Польщею, 21 березня Тернопіль відвідав Начальник держави, Маршал Польщі Юзеф Пілсудскі. На площі Собєского він вручив посвячені прапори двом полкам 12-ї дивізії піхоти, які відзначилися у боях з большевиками над Збручем. Героям 53 і 54-го полків були вручені хрести "Virtuti Militari" i "Krzyz Walecznosci". На уро­чистостях були присутні військові представники Франції та Італії генерали Ніссель, Рейналь і Ромей. Ю. Пілсудскі також відвідав 2-гу (польську) гімназію, спілкувався з її директором д-ром В. Ленкевічем.

Становище українців

Попри дискримінаційну політику, Польща була конституційною державою, навіть після військового перевороту Юзефа Пілсудского.
"... Польські закони надавали українцям можливість, хоч і обмежену, чинити опір чи принаймні протестувати проти державної політики. Це означало, що, попри свій статус другосортних громадян, українці в Польщі були в кращому політичному становищі, ніж їхні співвітчизники в СРСР", — свідчить О. Субтельний.

Тернопільське воеводство

Ухвалою Ради Міністрів Польщі від 3.12.1920 р. було утворене Тернопільське воеводство, що складалося з чотирьох давніх воєводств: Подільського, Руського, Белзького і Волинського. Цей територіальний поділ був відображений в новому гербі краю.
Воєводська влада почала свого діяльність з 1 вересня 1921 р. і поміщалася в будинках на вулицях Костьольній (кол. пансіонат сс. йозефіток) і Міцкєвіча (філія). Повітовими містами, крім Тернополя, стали Бережани, Броди, Бучач, Заліщики, Збараж, Зборів, Золочів, Кам'янка-Струмилова, Копичинці, Перемишляни, Підгайці, Радехів, Скалат, Теребовля, Чортків (всього 17 повітів). Урядовим комісаром Тернополя став д-р Влодзімєж Ленкєвіч. У міжвоєнний період тернопільськими воєводами були д-р Кароль Ольпіньскі (1921-1923), д-р Люціян Завістовскі (1923-1927), д-р Міколай КвасьнєвскІ (1927-1928), Казімеж Мошиньскі (1928-1933), полк. Артур Марушевскі (1933-1935), Казімєж Ґінтовт-Дзєвялтовскі (1935-1936), Альфред Білик (1936-1937), мгр. Томаш Маліцкі (1937-1939).

Боротьма із поляками. УВО

Відкрита боротьба з поляками перейшла в підпілля. Почалися спорадичні акти фізичного терору. Боротьбу очолила Українська Військова Організація (УВО), заснована 1920 р. в Празі полковником Євгеном Коновальцем. Першим виявом діяльності УВО в Тернополі стала спроба замаху на місцевого воєвод)' Кароля Ольпіньского, здійснена через тиждень після замаху на С. Федака у Львові (25.09.1921 p.). У лютому 1923 p. K. Ольпіньскі був відкликаний до Варшави, де зайняв посаду віце-міністра внутрішніх справ.

Вища Реальна школа імені М. Коперніка

З 1 вересня семикласну Вищу Реальну школу імені М. Коперніка реорга­нізовано у восьмикласну 3-тю (польську) гімназію математично-природничого профілю.

1922

У Тернополі послідовно діяли три групи УВО — Петра Вацика, Остапа Огара і Василя Онуферка. Всі члени першої групи були старшинами УГА, інші вийшли з-поміж випускників гімназій. Діяльність тернопільських груп УВО спрямовувалася зі Львова і мала на меті нищення поліційних станиць, підпалювання фільварків (вересень 1922 p.), пошкодження залізничних шляхів, різання електричних і телефонних проводів (жовтень 1922 p.), викрадення зброї зі складів, протести під час виборів до Сейму і Сенату (листопад 1922 p.), блокування призиву до війська (березень 1923 p.).

Опади

22 травня випало багато опадів. Розлилася річка Рудка, затопивши млин Штекля на вул. Сєнкєвіча. Втопилася дитина, свиня і пара коней, запряжених до воза.

Просвіта

У міжвоєнний період відновили свою діяльність громадські, кооперативні, молодіжні та спортивні організації'. Найбільш масовою культурно-просвітницькою і видавничою організацією була "Просвіта". У її Статуті (1913 р.) було зазначено: "Ціллю Товариства є: просвіта і піднесене культури та добробуту українського народу в усіх його верствах і напрямках життя".
Тернопільська філія "Просвіти" мала цінну бібліотеку — понад 12 тисяч книжок. До програми діяльності Товариства входила і кооперативна освітня праця. Головами "Просвіти"
У Тернополі працювали о. Євстахій Бурковський (до 1922 р.), Д-р Степан Баран (1922-1923), д-р Ілярій Брикович (з 1924 p.).

Музична школа

Проф. Василь Безкоровайний при Товаристві "Боян" відновив діяльність Музичної школи. На концертах "Бояна" він диригував хором, грав на фортепіано, складав музику до пісень. Через три роки композитор зробив спробу на базі школи відкрити філію Вищого Музичного інституту імені М. Лисенка, однак воєводська влада не прийняла подання, мотивуючи тим, що новий заклад вестиме політичну діяльність. Дозвіл отримано пізніше.

Філія "Сокола-Батька"

Організатором і головою філії "Сокола-Батька" був Теофіль Остап'юк. Приміщення філії знаходилося на вул, Коперніка біля спортивного майданчика. При "Соколі" діяв спортивний гурток "Поділля", до якого входили дві дружини копаного м'яча   (футбольні   команди).   Час   від   часу відбувалися товариські змагання з єврейським гурт­ком "Пдеон" і польським "Гураганом". Згодом ці дружини мали назви "Єгуда" і "Креси".

Пласт

Важливу роль у становленні "Пласту" відіграв професор і директор гімназії "Рідної Школи" д-р Никифор Гірняк, колишній отаман і командант Коша УСС. У 1922 р. засновано "Дівочий Пласт", до якого належали учениці обох гімназій. То був час бурхливого розвитку пластових дружин. Пластуни на Микулинецькому цвинтарі впорядкували сотні могил. На могилах УСС і УГА встановили дубовий 11-метровий хрест зі словами Б. Лепкого "Спіть, хлопці, спіть ...". Хрест стояв на бетонному фундаменті, внизу окантований листовим залізом.

Вибори до Сейму і Сенату

5 листопада поляки провели перші вибори до Сейму і Сенату. Вони сподівалися, що українське населення візьме участь у виборах і на міжнародній арені це можна буде подати як фактичне визнання окупації Західної України. Однак донесення про хід виборів свідчили: "Голосування закінчено. Українська людність не голосувала".

Міщанське брацтво

20 грудня у залі "Міщанського Брацтва" відбулися надзвичайні збори Товариства, які затвердили новий Статут. У нове керівництво були обрані Степан Баран, Степан Брикович, Степан Чумак, Семен Сеньків.
В економічному житті міста, розвитку національної свідомості українського населення велике значення мали кооперативи, передусім сільськогосподарські. Вони вчили людей бути господарями своєї землі, давали можливість сталої праці ветеранам Визвольних Змагань. Статистичні дані свідчать про різке зростання українських кооперативів у Східній Галичині: якщо в 1921 р. їх налічувалося близько 580, то на 1939 р. — до 4000. Філія львівської централі "Народної Торгівлі" мала власний дім на вул. 3-го Мая, "харчевню" (крамницю) у центрі, що вела продаж церковних вин. У кооперативі "Будучність", що на вул. Руській, продавали книжки та паперові вироби. Згодом "Будучність" організувала фабрику тутсж і папірців для куріння "Калина" (вул. Пунтшерта), відому в усій Польщі.

1923

Погодні катаклізми

Природа знову нагадала про себе. 27-28 січня були сильні морози (-24°С). А в ніч з 18 на 19 травня Тернопіль накрила раптова злива, спричинена, як писала газета "Діло", "обірваннями хмари". Вода залила вулиці Вертепну і Сєнкевіча, затопивши помешкання на півтора метра. Жертвами зливи стали 11 родин, які змушені були залишити свої домівки. Втопилася одна дитина. Напередодні на Тернопільщині випав великий град, який знищив озимі та ярі посіви.

Польський гніт

1 червня відбулося віче, на якому йшлося про посилення польського гніту. То було перше на Поділлі після світової війни велике зібрання, на яке з'явилися понад 500 осіб, у т. ч. ЗО священиків і багато селян з Тернопільського, Теребовельського і Скалатського повітів. Віче відкрив голова філії "Просвіти" д-р Степан Баран.
Присутні прийняли резолюції "з протестом проти урядового спинювання і переслідування українських освітніх організацій і шкіл та економічних установ, проти реквізицій будинків українських товариств у Тернополі ...".

Міщанське братство

24 жовтня в залі "Міщанського Брацтва" відбувся з'їзд повітової організації Української Народної Трудової Партії, який скликали д-ри Степан Баран та Іван Якимчук. На з'їзд прибули 125 делегатів із 36 громад.
У залі "Міщанського Брацтва" 23 листопада відбулися збори членів-заснов­ників "Подільської Пасічної Спілки". Головою обрано Дмитра Ладику, секретарем — Василя Онуферка. Спілка вважала своєю метою "набувати, збувати і переробляти мід і віск, проводити торг предметами, потрібними у пасічництві". Протягом першого року вона об'єднала 950 членів з 9 повітів.
На установчих зборах 14 грудня (за ін. даними — 19 грудня) створено "По­дільський Союз Кооператив". Його засновниками стали Іван Галущинський, Микола Кузьмин, Во­лодимир Сатурський, Лев Цегельський, Степан Чумак. "Союз" у Тернополі входив до крайової кооперативної системи "Центрсоюз" у Львові. Кооператори закуповували продукцію рільництва у селян і забезпечували їх потрібними товарами, практично реалізуючи відоме гасло "Свій до свого по своє". До тернопільського "Союзу" входили кооперативи "Базар", "Будучність", "Будова церк­ви" та "Труд". З 1929 р. його очолювали директор гімназії Ілярій Брикович (голова), адвокати Олекса Олійник (заступник) І Дмитро Ладика (секретар). "Союз" містився в будинку "Народної Торгівлі", а потім у філії "Просвіти".

Новий пам’ятник А.Міцкевичу

16 грудня    відкрито    новий    пам'ятник польському поету Адамові Міцкєвічу на вулиці його імені (зруйнований 10 жовтня 1940 р.). В загальних рисах він повторював попередню статую. Автором пам'ятника був Аполлінари Гловіньскі (1884-1945), урод­женець Тернополя, випускник Краківської Академії Красних Мистецтв.

Навчання продовжував у Парижі та містах Італії. Під час Першої світової війни був інтернований росіянами до Сибіру. Після повернення жив у Варшаві. Працював передусім у портрет­ному жанрі.

У сфері освіти утримувався довоєнний стан. У Тернополі діяли чотири гімназії. За ініціативою шкільного уряду постав громад­ський комітет, який зайнявся організацією Жіночої Вчительської Семінарії.

4-річна приватна Семінарія

У вересні в правому крилі 3-ї гімназії був відкритий новий навчальний заклад — 4-річна приватна Семінарія. Першим її директором став Леопольд Голубовіч — керівник Чоловічої Семінарії.

Еміграція

Багато тернополян емігрували за океан. Львівська газета "Діло" повідомляла, що корабельне товариство "White Star Line*" ("Лінія Білої Зірки") за 4-5 днів перевозить емігрантів з Європи до Канади. Вартість послуги — 106 долярів. До Канади могли їхати рільники, які мали змогу купити там ферму, служниці, якщо мали вже місце роботи, жінки до своїх чоловіків та діти до 18 років до своїх батьків. Кожен пасажир мав бути здоровий, уміти читати і писати (крім дітей до 15 літ). Той, хто бажав поїхати чи повернутися до Америки, мав звернутися до бюра на вул. Тарновского, ч. 5.

1924

Погода

Зима на початку року видалася суворою. Через великі снігопади було зупинено рух поїздів на всіх тернопільських лініях. Лише 18 лютого за допомогою війська вдалося "відкопати" місто й очистити від снігових заметів останній недіючий залізничний напрямок Тернопіль — Стрий.

Жіноча Громада

23березня польська влада заборонила діяльність "Жіночої Громади" як антидержавного товариства. Жіноцтво вшанувало пам'ять Ольги Басараб поминальною Службою Божою 27 лютого.

Союзу Українок

Згодом створено філію "Союзу Українок", яка розвивала національну свідомість галичанок через самоосвітні гуртки, вистави, концерти, курси. Товариство співпрацювало з "Просвітою" та "Рідною Школою". Спільною справою стала кооператива "Труд", в якій вчили крою і шиття, опікувалися дитячими дошкільними садками, займалися вихованням дітей-сиріт. Серед активних діячок "Союзу" були Кароліна Навроцька, Стефанія Безкоровайна та Юстина Шидловська.

Заборона української мови

Того ж року польський уряд заборонив користуватися українською мовою в державних установах: на всіх посадах були лише поляки.

Фінансова криза

Місто зазнало господарської та фінансової кризи. Після того, як на початку серпня ввели тверду валюту — "злотий", економіка потроху почала стабілізуватися.

Кухня в парку

Для безробітних була влаштована безкоштовна кухня в парковому павільйоні. Через кілька років її послугами вже користувалися близько 300 осіб.

Промисловість

З великих промислових підприємств у місті діяли різниця, цегельня, цукровня, друкарня, а також відбудована електровня.

Рільнича Школа

На Загрсбеллі, в палаці графа В. Кросновского, з 1924 р. діяла Рільнича Школа, організована Львівським Рільничим Товариством. Протягом півтора року молоді селяни навчалися сучасного господарювання на землі. Найздібніші вихованці школи продовжували науку за кордоном.

Епідемія скарлатини

У середині грудня в місті спалахнула епідемія скарлатини, через яку довелося навіть позакривати школи. Лише 2 січня 1925 р. учнівська молодь змогла приступити до навчання.

1925

Погода

У лютому 1925 р. було тепло, як навесні (+9 °С). Зима вступила в свої права аж 22 лютого і тривала до початку квітня.

Міський парк

Із настанням тепла тернополяни із задоволенням проводили свій відпочинок у міському парку — "Старому Городі". Проте в повоєнні роки, порівняно з часами цісарської Австрії, відчувався брак культури. Тому після кожної неділі та свят у парку люди залишали після себе купи сміття. З огляду на це громадськість звернулася до управи міста з просьбою видати таблиці-повчання, як люди мають себе поводити в парку.

Українська Студент­ська Рада

4 березня влада заборонила діяльність в місті товариства "Українська Студент­ська Рада", оскільки воно "перевищило коло повноважень, передбачених Статутом".

Фабрика «Калина»

Того року фабрика туток і папірців на вул. Довгій отримала назву "Калина". Добротний товар і порівняно низькі ціни сприяли співпраці зі "Союзом Кооперативів". У часи безробіття фабрика забезпечувхта роботою майже сто осіб.

Сільський Господар

Відновила агрономічну діяльність філія товариства "Сільський Господар", яка мала шість секцій: хліборобського вишколу молоді, господинь, управи цукрового буряка, садівництва і городництва, плекання (відгодівлі) великої рогатої худоби, годівлі курей.

Крайовий Молочарський Союз

У червні створено обтєднання молочарських кооператив "Крайовий Молочарський Союз" (скорочено — "Маслосоюз"). До нього належали десять сільських молочарень поблизу Тернополя. Від 1.08.1927 р. він діяв як філія "Маслосоюзу" у Львові. У місті працювала парова молочарня і крамниця молочних продуктів. Тернопільське масло завдяки високій якості заволоділо внутрішнім ринком і здобуло популярність за кордоном.

Подільське Туристично-Краєзнавче Товариство

2 липня засновано "Подільське Туристично-Краєзнавче Товариство" (ПТКТ). Воно досліджувало і популяризувало історію краю, звичайно з прополь-ських позицій, втілюючи в життя офіційну політику. Довголітнім головою товариства був Томаш Кунзек.

План Тернополя 1925 року

У листопаді архітектор Макс Шафкопф опрацював новий план Тернополя в масштабі 1 : 7500, який видало міське Технічне Бюро.

Загребелля приєднали до Тернополя

2 грудня Загребелля приєднали до Тернополя. Воно у XIX ст. вважалося передмістям, а за часів Польщі — скромним селом-гміною.

Демографія

Внаслідок цього змінилася пропорція в національному складі населення. Від кінця 1925 р. поляки почали кількісно переважати українців.

Невдоволення українців та євреїв викликала польська колонізація. Пересе­ленці "осадники" отримували кращі земельні наділи і грошову допомогу. Родючі поля навколо Тернополя перетворювалися на будівельні майданчики.

Циганська гора та Новий світ

До Циганської гори швидко був забудований і заселений поляками район "Нового Світу", який згодом став частиною території міста. Уряд надіслав до міста купців із Познані. Місцеві торговці-євреї сприйняли прибулих вороже і відмовилися надавати їм житло.

1926

Мітинги

Велику агітаційну роботу серед робітників і молоді міста проводили комуністи. Вони закликали до страйків і безпорядків. У першотравневому мітингу 1926 року взяли участь тисячі мешканців Тернополя.

Кінотеатр «Уранія»

Дирекція кінотеатру "Уранія" припинила показ фільмів від 1 травня до 1 вересня. Кінотеатр був молодіжним і дуже популярним серед гімназистів.

Метеорологічна станція

3 ініціативи генерала бригади, інженера Валерія Маріаньского, у серпні почала діяти перша Метеорологічна станція, яка поміщалася в "Полковниківці". Керівник станції навчався на курсах у Варшаві.

Революційні листівки

У серпні в Тернополі, Березовиці Великій і Глибочку Великому були розкидані та розклеєні революційні листівки. Член КПЗУ Михайло Білий з Березовиці, щоб відвернути підозру від інших, взяв вину на себе. У листопаді окружний суд засудив його, а потім випустив на волю. Через 11 років М. Білого (1882-1937) розстріляли на Соловках як "ворога народу".

ТСЛ. Виставка картин

У лекційному залі Товариства Народних Шкіл проходила виставка картин Властиміла Гофмана — "одного з найвизначніших представників сучасного малярства в Польщі", як писала преса. Відкриття відбулося 1 вересня. Дохід від виставки призначався для Подільського музею.

Українське Крайове Товариство опіки над інвалідами

ЗО вересня зареєстровано "Українське Крайове Товариство опіки над інвалідами" (голова — Никифор Гірняк, секретар — Роман Цегельський). Через три роки воно змінило назву на "Українське Товариство допомоги інвалідам". Опікувалося передусім воєнними інвалідами. У 1934—1938 pp. товариство очолював Іван Лень — голова "Подільського Союзу Кооператив", один із директорів кооперативи "Будучність".

1 листопада в Середній церкві відбулася панахида під гаслом "За вірних синів України". Службу Божу правив о. Володимир Громницький.

Будова церкви

Споживча кооператива "Будова церкви", організована того року, згодом мала і дві філії у місті.

Після економічної кризи кооператив реорганізовано в "Торгівельну Спілку". "Маслосоюз" утримував власну крамницю і керував закупівлею молока через районові молочарні.

Йосиф Очерет

19 листопада у Відні помер відомий тернопільський архітектор Йосиф Очерет, єврей за походженням. Був радним міста, головою Повітової Каси Хворих, засновником Товариства "Jad Charurim". Тернополяни пам'ятали його як будівничого 3-ї гімназії, Промислової Школи, будинку "Сокола"  і міської різниці.

Д-р Станислав Чикалюк

Під Новий рік, 31 грудня 1926 p., помер адвокат д-р Станислав Чикалюк — асесор Магістрату, цензор Польського Банку, колишній член Дирекції Міської Ощадної Каси. Його вшановували тернополяни всіх віросповідань. Прощальне liobo перед Магістратом виголосив новий урядовий комісар міста К. Яворчиковскі, а перед Домом Жалоби — д-р С Баран.

1927

 Спортивний майданчик

На початку січня польське Товариство "Сокіл" придбало спортивний майданчик, на якому обладнали ковзанку. Вона притягувала молодь і поступово ставала одним із осередків товаристського життя міста. В суботу І неділю тут грала оркестра.

Міщанське братство

На зборах 1 травня в залі "Міщанського Брацтва" звучали демагогічні гасла про інтернаціональне єднання трудящих усіх країн. На цих зборах виступив лектор ЦК КПП, згодом Генеральний Секретар ЦК ППР і Перший секретар ЦК ПОРП Владислав Гомулка (псевдо "Всслав"). "Він гаряче закликав до єднання пролетаріату Польщі і Західної України в боротьбі проти санаційного уряду Пілсудского ...", — писали тодішні газети. Того року було закрито вісім профспілок у Тернополі.

Бібліотека Колегії оо. єзуїтів

Бібліотека Колегії оо. єзуїтів, вивезена російськими військами в 1915 p., 5 травня, на вимогу поляків, повернулася до Тернополя.

Музичний Інститут імені М. Лисенка

Отримано дозвіл на відкриття філії Вищого Музичного Інституту імені М. Лисенка на базі місцевої Музичної школи. Серед засновників філії були композитор Василь Безкоровайний і професор гімназії Никифор Садовський. Установчі збори відбулися в залі "Української Бесіди". Клас фортепіано вела Ірина Любчик-Крих, скрипки — Юрій Крих, віолончелі — Василь Безкоровайний, співу вчила Софія Коренець-Стахевич. Двічі на рік проводилися іспити учнів, на які зі Львова приїздив інспектор музичних шкіл д-р Станислав Людкевич, з ним інколи бував директор Інституту проф. Василь Барвінський.

Українська мова

У 1927-28 шкільному році було запроваджено вивчення "руської" (української) мови в середніх школах на терені Східної Галичини (офіційна назва — "Східна Малопольща"). Шовіністично налаштовані поляки, мешканці Тернополя, одними ізперших опротестували це розпорядження уряду. Вони зібралися 9 жовтня в залі "Сокола", але не змогли дійти згоди. Почалася сварка, дійшло до бійки і кидання кріслами. Було поранено шкільного сторожа. Зібрання розпустив урядовий комісар з допомогою поліції.

Самоврядування

Після війни місто було позбавлене самоврядування. В Магістраті засідали урядові комісари, яких призначала польська адміністрація. Перші вибори у липні виявили такий розподіл мандатів: поляки — 19, євреї — 19, українці — 11. Бургомістром мав бути поляк, його заступником — єврей, урядуючим асесором — українець. Таким чином, українська людність отримала менші права, ніж їх мала за часів Австро-Угорщини.

Молода Громада

На зборах "Молодої Громади", що відбулися у липні в залі читальні "Просвіти", затверджено Статут Товариства. Першим головою обрано д-ра Ва­силя Бачинського, колишнього сотника УГА. Членами стали понад 50 осіб, здебільшого студент­ство. Жіночу секцію очолювала Калина Танчаківська. До завдань секції належала допомога політич­ним в'язням, збір коштів для національних потреб.
Згодом "Молоду Громаду" очолювали лікарі Тадей Сай    і    Ярослав    Кучерський.   

Будинок Парафіяльного уряду

Товариство розміщувалося в підвалі парафіяльного будинку, що стояв навпроти "Міщанського Брацтва".

Журнал «Чар-Зілля»

Від жовтня 1927 року в Тернополі виходив щотижневий ілюстрований журнал "Чар-Зілля".

Міське казино

27 грудня урочисто відкрито Офіцерське Гарнізонне Казіно, освячення якого зробив кс. А. Ратушний. На відкритті був офіцерський корпус на чолі з генералом бригади С. Соллогуб-Довойно, а також віце-воєвода Сєдлецкі та урядовий комісар міста К. Яворчиковскі.

1928

Погода

Зима того року була дуже суворою: морози часом сягали -40 °R (-32 °С). Весна також видалась холодною, дощів випадало мало.

Надставна цервква

На Йордан (19 січня) в Надставній церкві відправили Службу Божу для вояків греко-католицького віровизнання. В урочистостях взяли участь командуючий 12-ю дивізією піхоти генерал бригади Станіслав Соллогуб-Довойно та командир 54-го полку полковник Вацлав Пєкарскі з офіцерами. Традиційне свято Йордану проводилося і в наступні роки. Генерал С. Соллогуб-Довойно (1885-1939) був замордований НКВД у вересні 1939 р. в своєму маєтку біля Кобрина.

Вибори

На початку січня розпочалася передвиборна кампанія до законодавчих інституцій. Українці поділилися поміж Українським Національно-Демократичним Об'єднанням (УНДО), Українською Соціал-Радикальною Партією (УСРП) і лояльним до влади Українським Національним Союзом (УНС). У березні було оголошено результати виборів: Польська Соціалістична Партія набрала 458, Селянська Партія — 16 974, Народно-Католицький Блок — 24 105 голосів. В окрузі №54 за урядовим списком обрано Якова Бойка, КсаверІя Ярузельского і Владислава Косідарского.

З Маршалом

13 лютого з'явилося перше число "Z Marszalkiem" ("З Маршалом") — орган Тернопільського Воєводського Управління Безпартійного Блоку співпраці з урядом.

Погода

13 квітня раптова снігова буря занесла до людських обійсть масу весняних пташок — зябликів, щиглів, шпаків, плисок, чорногузів. Через чотири дні потепліло так, що сніг зійшов. А 17 квітня знову почалася буря зі снігом. У ніч з 26 на 27 квітня пішов дощ сіро-брунатного кольору. Під ранок похолодніло до +2°С. Земля вкрилась шаром сірого пилу завтовшки 0,5-2 см. З'ясувалося, що той пил — гумусний, принесений ураганом з радянської України. Того року дерева зазеленіли лише у середині травня.

Приватна гімназія на вул. Бродзіньского

15 травня відкрито будинок Приватної гімназії на вул. Бродзіньского.

Водопостачання та каналізація

Того року розроблено і виконано перший проект водопостачання і каналізації міста, що охоплювала центральну частину Тернополя.

Просовєтські настрої

Під впливом утисків поляків у Західній Україні, й у Тернополі зокрема, поширювалися просовєтські настрої. Галичанам подобалася політика українізації в радянській Україні та відродження селянства за часів непу. Однак це захоплення тривало недовго — до початку колективізації, голодомору і партійних чисток. "Маси, — писала газета "Діло", — оглядаються за поміччю у щораз гіршому положенню і гадають найти її по теорії "противники наших противників є нашими союзниками". Нинішнє, так зване радянофільство у Галичині — це лише одна з форм давнього галицького політичного москвофільства". Радянофільську позицію підтримувала частина інтелігенції, чимало культурно-освітніх, кооперативних і спортивних організацій.

Політичні партії

За час свого піднесення просовєтські симпатії дали початок кільком політич­ним партіям. Створена в 1919 р. Комуністична Партія Східної Галичини (КПСГ) у жовтні 1923 р. змінила назву на Комуністичну Партію Західної України (КПЗУ) і стала автономною частиною Комуністичної Робітничої Партії Польщі, згодом — Комуністичної Партії Польщі {КПП). Під впливом КПЗУ в 1926 р. виникла масова легальна партія — Українське Робітничо-Селянське Соціалістичне Об'єднання "Сельроб". У 1938 р. КПП, а з нею й КПЗУ було розпущено як "поплічників імперіалістичного табору".
З весни 1928 р. комуністи активізували свою діяльність. На початку травня в Тернополі та повіті було арештовано кількох міщан і понад 50 селян за комуністичну пропаганду. Слідство велося більш ніж півроку, і коли перед львівським судом постав 31 громадянин, 20 з них виявилися членами КПЗУ. Головними провідниками з Тернополя названо шевця Юрія Строновича, столяра Абраґама Собельзона і кравця Ізраеля Ґрінберга. Між арештованими були майже всі кандидати до Сейму від "Сельробу". Стефан Цівіньскі, селянин із Чистилова, мав засновувати комуністичні осередки в північній частині повіту, а Михайло Білий з Березовиці Великої — у південній.
У червні-липні 1928 р. в Харкові проходив III з'їзд КПЗУ. Делегатом від Тернополя на ньому був Є. Веселовський-Степанюк, який у своєму виступі зупинився на роботі партії в легальних організаціях.

Соломія Крушельницька

У середині вересня в залі "Міщанського Брацтва" Соломія Крушельницька дала великий сольний концерт. Співачка виконала понад 15 творів, серед яких були "Менует" Дж. Бассані, "Європейська мелодія" М. Равеля, "Дружній візіон" Р. Штрауса, "Чарівна пісня" Г. Вольфа, "Гопак." М. Мусоргского. Наприкінці виступу вона сіла за фортепіано і проспівала низку українських народних пісень.

Двотижневик "Подільський Голос"

Від 1 листопада 1928 р. (до 1930 р.) в місті виходив двотижневик "Подільський Голос". Редакція поміщалася в будинку "Українського Банку".

Степан Баран

Його видавцем і редактором був д-р Степан Баран (1879-1953) — відомий політичний та громадський діяч і публіцист. Уродженець Львівщини, після Визвольних Змагань він осів у Тернополі, де провадив адвокатську канцелярію. Знаний в Галичині з виступів на судових політичних процесах. Тернополяни пам'ятали його палкі промови у Зелені Свята над стрілецькими могилами на Микулинецькому цвинтарі. В 1928-1939 pp. був послом до польського Сейму, де обстоював україн­ські інтереси в освітніх, земельних і церковних справах.

Часопис "Подільський Голос" стояв на ліберальній платформі Українського Національно Демократичного Об'єднання, в керівництві якого перебував С Баран. Не випадково з перших трьох номерів часопису два тернопільська прокуратура конфіскувала. Секретарем місцевої повітової екзекутиви УНДО був уродженець Тернополя, адвокат д-р Осип Гриневич (1892-1973), який також виступав оборонцем українських політичних Українське населення міста відзначило 10-ту річницю Листопадового Зриву на міському цвинтарі. 2 листопада парох о. Володимир Громницький разом з о, Стефаном Колянківським відправили панахиду за полеглими в боротьбі за волю України. Антипольську проповідь виголосив о. Тимотей Сембай. Мітинг закінчився співом Національного гімну "Ще не вмерла Україна". Поліція розігнала демон­страцію і не дозволила похід через місто.

Ексгумація

З ініціативи філії Товариства Охорони Воєнних Могил у Тернополі (голова Н. Гірняк) 17 листопада ексгумовано і перенесено до спільної братської могили тлінні останки борців за волю України, котрі були поховані в різних місцях Микулинецького цвинтаря.

Шпіонаж

У листопаді поліція заарештувала трьох молодих людей з Тернополя "без певних занять" — В. Сороку, Цетнара, М. Західного. їх звинувачували в шпіонажі на користь большевиків.

На запрошення уряду УГСР до Харкова з родинами виїхали ряд відомих галицьких учених і літераторів, доля яких незабаром склалася трагічно. Серед них географ Степан Рудницький (1877-1937) — професор Тернопільської гімназії в 1902-1909 роках, засновник Інституту географії і картографії в Харкові (1927 p.), академік ВУАН з 1929 р. Арештований НКВД у 1933 p., був розстріляний на Соловках 9 жовтня 1937 р. Тоді ж загинув і Михайло Баран (1880-1937) — випускник Тернопільської гімназії, колишній заступник голови Галревкому, директор Київського філіалу Інституту літератури ВУАН (1928-1933 pp.).

Еміграція

У 1928 р. трудова еміграція з Тернопільського воєводства забрала 12 618 осіб, що становило близько 7% всієї еміграції Польщі. Переважна більшість емігрантів (11297 осіб) виїхала за океан. Еміграція до Америки була безповоротною: з 27 тисяч тернополян, які виїхали до Канади, повернулася лише одна тисяча.

1929

У виборах до Міської ради, призначених на травень, більшість українців Тернополя згуртувалися під прапорами УНДО, меншість стояла на радикальних позиціях. Польська громада не змогла досягти єдності.

Погода

Передвиборні події проходили в умовах суворої зими. 7 лютого термометр показував ЗО °R(24 °С) градусів морозу, а 10-го — -33 °R (27 °С). Снігові замети 11-20 лютого відрізали Тернопіль на 10 діб від світу, перекривши всі гостинці та залізничні лінії. Ціна на вугілля підскочила до 70 зл. за тонну, що викликало незадоволення у тернополян. Катастрофічно бракувало продовольства. З 18 лютого газети привозили саньми. 20 лютого прибув перший потяг вугілля зі Львова, відновився пасажирський рух до Підволочиська. 22 лютого температура впала до мінус 16 °С при безвітряній погоді, і жителі полегшено зітхнули. Вояки 54-го полку піхоти очистили від снігових завалів залізничну колію Озірна-Тернопіль.

Передвиборна агітація вплинула на підвищення політичної активності тернополян, зокрема на патріотичне виховання молоді. 12 лютого українці брали участь у траурній Службі Божій за Ольгою Басараб, яку заарештувала польська поліція й у лютому 1924 р. замучила на слідстві у Львові. У панахиді взяли участь учні обох українських гімназій — державної чоловічої і приватної дівочої, разом із директором Ілярієм Бриковичем.

Українська державна гімназія

19 лютого учні Державної української гімназії на табличках із назвами польською та українською мовами замалювали чорною фарбою всі польські написи. Досі тексти були двомовні, згідно з постановою уряду від 1924 року. Цей вчинок розглядався на з'їзді вчителів українських шкіл у Львові.

Музика

У місцевому "Бояні" 9 березня відбувся вечір композитора, диригента й піаніста Василя Безкоровайного (1880-1966), уродженця Тернополя. На той час маестро видав друком 74 музичні твори.

За розклеювання і роздавання листівок під час траурної Служби Божої 5 квітня за душу вбитого у Львові студента Ярослава Любовича були заарештовані та ув'язнені студент В. Майковський, гімназисти І. Багрій, Т. Парнасе і Г. П.і ладійчук. У Службі брали участь учні старших класів українських гімназій разом із о. катехитом С. Ратичем.

Домініканський собор

Того ж дня раптовий вихор звалив хреста з вежі костьола оо. домініканів.

17 квітня у Львові розпочався великий політичний процес перед судом присяжних, який тривав кілька тижнів. На лаву підсудних сіли 29 селян-українців і два євреї з Тернопільщини — за належність до КПЗУ, поширення комуністичної літератури і порушення громадського спокою. Десятеро з них ув'язнено на 15 місяців, а 21 увільнено без вини і покарання.

Болеслав Твардовскі

Від 8 до 13 червня в Тернополі перебував з апостольською візитацією митрополит Львівський д-р Болеслав Твардовскі. Колишнього тернопільського пароха біля тріумфальної брами на початку вул. Пілсудского сердечно вітали вищі урядовці та католицька громада міста. Серед присутніх були римо- і греки католицькі парохи кс. д-р Антоній Ратушний та о. Володимир Громницький.

Василь Безкоровайний

Хроніка газети "Діло" свідчить, що у червні знову проходили концерти композитора Василя Безкоровайного, які організовував тернопільський "Боян". У концертах "Бояна", щорічних Шев­ченківських вечорах брав участь професор класу скрипки і теоретичних предметів філії Вищого Музичного Інституту Юрій Крих. Він виступав з квартетом, ансамблем скрипалів і симфонічним оркестром. Паралельно викладав музику і ди­ригував 21-особовим учнівським оркестром у гімназії "Рідної Школи".

Окружний Пластовий З'їзд у Тернополі

У червні відбувся третій і останній Окружний Пластовий З'їзд у Тернополі. На свято з'їхалися пластуни з цілої округи та гості зі Львова. З Бережан прибула пластова оркестра й хор. Молодь пройшла головними вулицями міста до Парафіяльної церкви на Богослужіння. Далі похід рушив до майдану "Сокола-Батька", де при велелюдному натовпі відбулося освячення прапора.

19 червня в службових справах у Тернополі перебував інспектор Війська Польського генерал дивізії Едвард Ридз-Смігли — уродженець Бережан.

Страйки

Страйки ставали звичним явищем. Страйкуючі робітники переважно висували економічні вимоги. У липні покинули працю 90 робітників цегельні приміського села Петрики. Приводом страйку стало зниження оплати праці й звільнення 14 робітників у зв'язку зі зниженням збуту цегли. Хтось зі страйкуючих накидав скла до глини, тож інші робітники боялися працювати.

Богдан Лепкий

На запрошення "Учительської Громади" у середині вересня Тернопіль відвідав Богдан Лепкий. Про його приїзд повідомляли розклеєні афіші. На залізничній станції письменника зустрічали представники культурно-освітніх установ міста (І. Брикович, І. Боднар, Н. Гірняк) та духовенства (о. М. Конрад).
Богдан Лепкий приїхав у товаристві своєї дочки Софії. Зупинився в родини Ремезів на вул. Гайовій. Дружина урядовця Івана Ремеза Олена була його сестрою. Того ж вечора в залі "Міщанського Брацтва" Богдан Лепкий розповів про свою працю, читав уривок з "Полтави" (про зустріч Івана Мазепи з Мотрею на руїнах Батурина). Після відчиту перейшов до "Української Бесіди", де вже був приготовлений святковий стіл. Через день Б. Лепкий повернувся до села Жовчів біля Рогатина, в якому перебував на відпочинку.

Велика демонстрація, в якій взяли участь близько двох тисяч тернополян-українців, відбулася 1 листопада на могилах січових стрільців і вояків УГА. На хресті встановили Тризуб. Біля хреста розклали велику ватру. Два хори на зміну виконували патріотичні стрілецькі пісні. З провокаційною метою поліція направила на цвинтар кілька тисяч шовіністично налаштованих поляків. Разом із поліцією діяли відділи польських "Стшельцув", Під час сутички пролунали постріли з револьверів у повітря. Натовп відступив і почав формуватися для походу в місто, але був розсіяний поліцією. Однак через годину українці, переважно жінки і гімназистки, знову зібралися біля могил і провели молитву за волю України. Зранку того ж дня в Середній церкві панахиду відправив о. В. Громницький, якому асистували вісім священиків. Проповіді, виголосив о. Білоус з Ігровиці. Біля символічного катафалка в почесній варті стояли відділи "Соколів" і "Пласту".

Чар-Зілля

Того року видавництво "Чар-Зілля" видало повість "До слави" — другу частину роману "Сагайдачний" Андрія Чайковського, приурочену 40-літтю літературної діяльності письменника. Весь тираж повісті Староство конфіскувало, а проти автора і видавця порушили судову справу. В Окружному суді оборонцем виступав адвокат д-р Степан Баран. Процес набув широкого розголосу.

День відновлення міського самоврядування

Четвер 5 грудня 1929 р. увійшов в історію Тернополя як день відновлення міського самоврядування. Місто знову отримало виборну Міську раду, яка, в свою чергу, вибирала бургомістра. Ним став директор 2-ї (польської) гімназії д-р Влодзімєж Ленкєвіч. В 1921-1926 роках він виконував обов'язки урядового комісара міста. Заступник бургомістра — адвокат д-р Вессніхт. Асесорами стали д-р Степан Брикович (українець), Сьлівіньскі (поляк) і Вільгельм Шахтер (єврей). До Міської ради обрали по 19 радників від трьох національних груп. Політичні партії залишилися незадоволеними складом Ради.

Будинки близьеюки на Хмельницького

На вул. Кохановского з'явилися два будинки для родин підофіцерів місцевою гарнізону.

Протягом 1929-30 шкільного року новий лікар Юзеф Вуйцікєвіч обстежував учнів 3-ї Державної гімназії імені М. Коперніка, їхній фізичний стан і рівень харчування. З'ясувалося, що лише 152 добре харчувалися, 120 — середньо і 59 — незадовільно.

У важких матеріальних і побутових умовах перебували також учні Вчительської Семінарії та інших гімназій міста. Стан здоров'я молоді був віддзеркаленням глибокої економічної кризи міжвоєнної Польщі.

1930

Сяйво та Єврейський Голос

1 січня почав виходити новий український тижневик літературного спрямування "Сяйво", а 14 лютого — "Glos Zydowski" ("Єврейський Голос") як орґан місцевих сіоністів.

8 червня українські гімназисти, разом із товариством "Молода Громада", організували вечір на честь Маркіяна Шашкевича. Відтак відбувся концерт і забава-вечорниці. Дохід від заходу призначався для Пластового Дому у Львові.

30 липня уряд оголосив про нові вибори до Сейму і Сенату, які проходили в умовах небувалого терору, гострих репресій, зловживань і фальсифікацій. Новообраний Сейм дав урядові підстави проводити антиукраїнську політику.

У вересні, напередодні Міжнародного дня молоді, комуністи вивісили на будинку, що на вул. Подільська Нижча, ч. 1, транспарант з написом: "Хай живе Міжнародний день молоді! Геть диктатуру Пілсудского! Хай живе революція!" У зв'язку з цим поліція викликала знаних у місті комуністів Г. Аптовітзера, М. Шльоссера, І. Бірнбаума, X. Гальперна і М. Вартенберга.

Вночі з 20 на 21 вересня у Тернополі були влаштовані масові обшуки в українських установах, помешканнях відомих громадян (д-р С. Баран, проф. І. Боднар, І. Брикович, І. Галущинський) і деяких студентських активістів.
Арештовано кільканадцять людей. Обшуки були й в українських кооперативах і сільських читальнях "Просвіти", зокрема в Кутківцях, які завдали великої матеріальної шкоди. Арештовано кілька сотень селян і майже всіх учнів, які доїжджали із сіл до гімназії в Тернопіль. Обшуки, арешти і наступна "пацифікація" (умиротворення) були наслідком саботажів та атентатів (політичних вбивств), що їх проводили УВО і ОУН. Під час обшуку в учня Державної української гімназії Мирослава Яремуса поліція знайшла вірш, який відображав настрої молоді:

Я не боюсь тюрми і ката — Вони для мене не страшні.
Страшніша тюрма в рідній хаті, Неволя в рідній стороні.
Кати для нас с не страшні, Вони хотять нас поконати.
Єднаймось, брати, всі, як одні, А воля прийде сама до хати.

Державна українська гімназія

9 жовтня 1930 р. за розпорядженням Міністра Віросповідань і Народної Освіти в Тернополі закрили Державну українську гімназію. Це була одна з антиукраїнських акцій "пацифікації", яку проводили польська влада і каральні військові загони з 16 вересня до 20 листопада.
Серед причин закриття гімназії, як подавали польські часописи, було те, що українські гімназисти підозрювалися в підпалі скирт: 20 червня о 23.00 год. загорілися скирти збіжжя на фільварку в Загребеллі. У Березовиці арештували І. Миськіва, якому закидали підпал скирти в Сущині. Трьох учнів гімназії, родом із с Курівці, звинувачували в підпалі скирт хлібів у місцевого дідича.
Вважалося, що настрій в гімназії антидержавний. Ряд учнів арештовано за належність до "Пласту" — організації офіційно забороненої. Директор проф. Михайло Губчак (родом зі Скоморохів) і 13 учителів з 20-ти залишилися без роботи. Чотирьох учителів-поляків перевели в інші школи. Учні трьох нижчих класів могли перейти до місцевої Державної польської гімназії, а учні 4—8 класів — у польські школи поза межами Тернополя. При закритті гімназія налічувала 470 учнів. Багато з них вже не вернулися до школи, бо бідніші селяни, міщани і нижчі службовці не мали змоги утримувати дітей в іншому місті. "... Була вона справді селянською гімназією в краю", — інформувала читачів львівська газета "Діло".
Дотепер не встановлено, хто підпалював ті злощасні скирти.

Неврожайне літо

Між іншим, у 1930 р. було неврожайне літо, пшениця вкрилася т. зв. "іржею" і давала низький намолот. А що рівень державної страховки за врожай був вищим від ціни самого зерна, то дідичі були зацікавлені, щоб скирти горіти. Поширеною також була версія про "руку Москви".

Буцигарня

У жовтні, в розпалі пацифікації, за належність до КПЗУ в тернопільську в'язницю було запроторено 417 осіб. За тюремні грати потрапив майже весь склад окружного комітету. В різні роки секретарями Тернопільського ОК КПЗУ були Йосиф Замковий, Михайло Коцюба, Михайло Самборський, Іван Романюк, Стефанія Горбата.

Щороку в січні комуністи розгортали кампанію в зв'язку з відзначенням "Трьох Л" (В. Леніна, К. Лібкнехта, Р. Люксембург). Вони ініціювали Першотравневі демонстрації (до 1936 p.), страйки робітників-деревообробниш і кравців, будівельників цукровні "Поділля". Иосифа Замкового, із приміською села Чистилова, тричі арештовувала польська влада — в 1930, 1933 і 1934 роках. Востаннє за вироком Тернопільського окружного суду він був засуджений до восьми років ув'язнення. Амністований через три роки. 27 квітня 1939 р. Й. Замкового поліція вислала за межі повіту.

Хрест з Тризубом на могилах УСС

На Микулинецькому цвинтарі зрізано пам'ятний хрест з Тризубом на могилах УСС і вояків УҐА. Згодом стало відомо, що це вчинив польський легіоніст Станіслав Пігут. Від хреста залишився двометровий стовп.

4 Державна Жіноча гімназія

1 листопада відкрили польську 4-ту Державну Жіночу гімназію (з 1936 р. — імені Ю. Пілсудского), якій передали будинок на вул. Косцюшка.

Ліквідовано єврейську Приватну гімназію

Водночас була ліквідована єврейська Приватна гімназія д-ра В. Ленкєвіча: 82 учениці були переведені в Державну гімназію.

Наприкінці 1930-31 шкільного року в новій гімназії навчалися 217 учениць, з яких 106 були іудеями, 89 — римо-католиками. 174 учениці походили з Тернополя, 11 — з Тернопільського повіт)', 32 — з інших повітів воєводства. З 1938 р. навчальний заклад почали іменувати як "IV. Держав­ний Ліцей і Гімназія".

Таким чином, у Тернополі тепер налічувалося чотири польські державні гімназії (ще 8 — на терені воєводства), польська Учительська Семінарія і Про­мислова Школа. Директором 1-ї польської гімназії імені В. Поля в 1928-1939 роках був Домінік Питель, який водночас очолював "Товариство Польської Бурси імені д-ра М. Мацішевского".

Українська державна гімназія

Ліквідацію української гімназії болісно переживала українська громада міста та округи. Щоб зм'якшити цей удар, частина учителів та учнів перейшла до діючої української Дівочої гімназії Педагогічного Товариства "Рідна Школа", яка розміщалася в будинку колишньої "Руської Бурси" на вул. Качали, ч. ІЗ. Відтоді вона стала змішаною.

Мішанське братство

Товариство української молоді "Молода Громада" 29 грудня влаштувало концерт пам'яті Івана Мазепи у великій залі "Міщанського Брацтва". Святочну промову з нагоди 220-х роковин смерті гетьмана виголосив Василі. Бачинський. Вибране з "Батурина" В. Лепкого прочитав Володимир Решетуха.

З числа радикальної української молоді періоду міжвоєнних років вийшло чимало діячів ОУН-УПА. Нове покоління виховувалося на засадах безкомпроміс­ного українського націоналізму, яке не задовольнялося лише культурно-освітньою діяльністю.
Одними з найбільш відомих діячів ОУН були тернополяни Юрій Лопатинський і Ярослав Стецько — соратники Романа Шухевича і Степана Бандери. Ярослав Стецько (1912-1986) в 1930 р. закінчив Тернопільську гімназію. Студіював право і філософію у Краківському та Львівському університетах (1930-1934 pp.). Юнаком включився у національно-визвольну боротьбу в УВО. З 1932 р. — член Крайової Екзекутиви й ідеологічний референт ОУН. Зазнав репресій з боку польських властей, які в 1936 р. засудили його до п'яти років ув'язнення.
Був звільнений через рік за загальною амністією. На 2-му Великому Зборі ОУН (1939 р.) став заступником С. Бандери. ЗО червня 1941 р. у Львові обраний прем'єром Українського Державного Правління. За відмову відкликати Акт Відновлення Української Держави заарештований гестапо й ув'язнений у концтаборі Саксенгаузен, де перебував до вересня 1944 р. Згодом оселився у Мюнхені. В 1945 р. обраний членом Бюра Проводу ОУН. У 1946 р. очолив Анти-большевицький Блок Народів (АБН). В 1968 і 1974 роках обирався Головою Проводу ОУН. Автор книги "ЗО червня 1941" (1967).

Подільський музей

Лише через 16 років завершено відбудову зруйнованого війною приміщення Регіонального Подільського Музею (вул. Качали, ч. 1-2) і розширено збірку. Друге відкриття музею відбулося 9 листопада 1930 р. Експозиція мала винятково регіональний характер і складалася з таких розділів: історичний, етнографічний, сучасне мистецтво (художні промисли) та природничий.

Д-р Людвік Фінкель

Саме в той час, 27 жовтня, у Львові помер професор д-р Людвік Фінкель (1858-1930) — член Краківської Академії Знань, автор тритомної "Бібліографії польської літератури", випускник Тернопільської гімназії. Він заповів цінну бібліотеку музеєві. Книгозбірню обсягом 4000 праць помістили в окремому залі й назвали "Бібліотекою імені Людвіка Фінкеля". Нова вуличка в кварталі "Косцюшка-Конарского" була названа його іменем (нині забудована).

Відродженню Подільського Музею ТНШ допомагали музеї Львова і Познані, науково-культурні товариства Перемишля і Кракова, бібліотека ВУАН у Винниці, Староство в Підгайцях, Магістрат Теребовлі, Воєводська Управа і "Подільське Туристично-Краєзнавче Товариство" в Тернополі. 13 оригінальних документів короля Яна III Собєского і королевича Якуба передала гміна міста Золочів. На шляху свого становлення музей стикався зі значними труднощами. Про це із жалем писала газета "Польський Голос": "Подільський Музей ТНШ бореться за своє існування. Відсутність грошей і відсутність зацікавлення". Згодом (1936 р.) загальні збори ТНШ ухвалили, щоб великий будинок Товариства називався "Просвітній Дім імені проф. Станислава Сороківського", турботами якого він був зведений.

Подільське Туристично-Краєзнавче Товариство

"Подільське Туристично-Краєзнавче Товариство" отримало власне приміщен­ня на вул. Коперніка, ч. 2. Воно мало Центральний виділ (голова Януш Кунзек) і 16 відділів у повітових містах. Заходами Товариства було організовано Виставку краєвидів і пам'яток Тернопільського воєводства (1927 p.), Воєводську Рільничу Регіональну Виставку (1931 p.). Видано "Путівник по Тернопільському Воєводст­ву" (1928,1932), "План міста Тернополя" (1928,1931), "Тернопільське Воєводст­во" (1931), "Десятиліття Тернопільського Воєводства" (1932), "10-річчя існування і діяльності Подільського Туриешчно-Краєзнавчого Товариства. 1925-1935", путівники по Заліщиках, Збаражу, Борщеву, Бучачу і Чорткову, Кривченських печерах. Регіональному Подільському Музеї. Товариство придбало краєзнавчий фільм "Відвідайте Поділля", показаний в багатьох кінотеатрах краю. У 1935 р. воно налічувало 1183 члени.

Закладу Взаємного Страхування

Менше року тривало на пустирі на вул. Міцкєвіча зведення Закладу Взаємного Страхування. Поблизу будівельного майданчика завжди стояв натовп цікавих міщан, які спостерігали за новітніми методами праці. Вперше в історії міста будинок зводили із залізобетону. Цеглу транспортували догори з допомогою електричного ліфта. Заклад був відкритий ЗО листопада.

Готель "Польонія"

На розі вул. Міцкєвіча і Конарского ЗО грудня відкрився новий готель "Польонія" з рестораном і кав'ярнею, який мав 39 номерів з ваннами, центральне опалення і телефон. Ціна за добу проживання становила 4-8 злотих. У ресторані можна було пообідати за 1,0-1,5 злотих. Власником готелю був Генрік Шварцвальд. За десять повоєнних років місто було відбудоване, але нове будівництво велося дуже мляво.

 1931

Старий Замок. Школа Підхорунжих Резерву Піхоти

12 квітня відбулося освячення відбудованого Старого Замку, в якому розмістилася Школа Підхорунжих Резерву Піхоти, переведена з Рави-Руської. Згодом (з 1936 р.) тут діяв Науковий Комітет імені Баворовских, що мав цінну збірку рукописів і документів з історії Тернополя. Таким чином, з лиця міста зникла остання руїна, залишена після відступу російської армії.

Рільнича Регіональна Виставка

Підготовка до Рільничої Регіональної Виставки (23 червня — 3 липня 1931 р.) у Тернополі розпочалася ще 1929 року. Вона мала проводитися в міському парку, на спортивному майдані, в будинках 2-ї чоловічої і 4-ї жіночої гімназій. Метою виставки був показ громадськості стану економіки і культури воєводства, накреслення реальних шляхів їх подальшого розвитку, виявлення недоліків і потреб.
Заплановано зльоти Пожежної Охорони, Стрілецького Союзу, "Соколів", харцерів Поділля, вчителів, купців, ремісників, інших громадських організацій. Щоб оживити торговельний дух, ярмарок Св. Анни з 26 липня перенесено на час дії виставки. Очікувалося прибуття 100 тисяч гостей. Перенесення традиційного терміну ярмарку — перше за всю його 200-річну історію. У лютому 1931 р. приступили до будівництва павільйонів. Найбільший з них, зведений на спортивному майдані, після закінчення виставки не був розібраний і використовувався як спортивна зала.

Кінотеатр "Palace"

З виставкою були пов'язані технічні новини: 25 березня тернополяни вперше побачили і почули в кінотеатрі "Palace" звуковий фільм "Нью-Йорк вночі". Через два тижні — "Співак з Парижа".

Кольоровий план міста Тернополя

Перед відкриттям з'явився кольоровий план міста Тернополя, опрацьований професором 2-ї гімназії Юзефом Галічером і виданий ПТТК у Бидгощу.

Виставка

Урочисте відкриття виставки відбулося 23 червня. Декоруванням міста займався Владислав Щепанік — вчитель малювання 2-ї гімназії. Під час виставки проходив автомобільний рейд (пробіг) Дубно — Тернопіль — Чернівці — Станіслав — Золочів — Луцьк, організований Волинським Авто-Клубом.

Кінні перегони

25-28 червня на загребельному іподромі відбувалися кінні перегони. 28 червня о 18 год.

Радіо

Радіомовна станція зі Львова на всю Польщу транслювала передачу "Подільське весілля", на якому виступали сільський хор "Бард" і оркестра.

Міщанське Брацтво

З нагоди 40-ліття існування (1891-1931) "Міщанське Брацтво" в Тернополі видало історичний нарис, який написав вчитель гімназії Павло Дяків. Гостру боротьбу проти совєтофільства в Галичині вів у своєму "Віснику"
публіцист і політик Дмитро Донцов. Гімназіальне Товариство "Молода Громада" в Тернополі (голова Кость Марисяк) у неділю 5 квітня запросило д-ра Донцова з лекцією на тему "Поворот до традицій української Інтелігенції".

Просвіта

За рішенням Окружного суду закрито читальню "Просвіти", а її майно передано місце­вій філії. Причиною стала така подія: 31 травня просвітяни несли на стрілецькі могили вінок, на чорній стрічці якого був напис "Борцям за волю України". Міська "Просвіта" тоді налічувала 240 членів.

Політ навколо світу

Поручник, граф Каетан Чарковскі-Ґолеєвскі, уродженець Загребслля,  11  вересня о 20 год. в залі "Сокола" доповідав про свій політ навколо  світу, який  зорганізував  власним коштом. У січні він стартував у Римі, летів над Грецією, Малою Азією, Персією, Індією і Китаєм. Над Сіамом (Бірма) аероплан потрапив у бурю, впав і розбився, а пілот був тяжко поранений.

Манастирська церква

Пожвавлення релігійного життя в Манастирській церкві почалося з 16 вересня, коли митрополит  Андрей   Шептицький  передав її оо. редемптористам. Ченці ЧНІ (Чину Найсвятішого Ізбавителя) прийняли український обряд, проводили місійну працю, реколекції й молитви, а також займалися вихованням юнацтва. За короткий час священики-бельгійці та українці зуміли підняти авторитет храму.
Щорічний відпуст (храмове свято) у день Успіння Пресвятої Діви Марії, 28 серпня, притягував тисячі віруючих міста й околиці.

Перебудова старої церкви

Під проводом інженерів Соневицького й Андрія Фалендиша стару церкву перебудували й розширили, встановили новий іконостас. На місці дерев'яної каплички звели нову муровану.

У відпуст Архієрейську Службу Божу відправляли єпископи Іван Бучко, Никита Будка та Миколай Чарнецький. Війна перешкодила подальшій розбудові монастиря. За час перебування редемптористів у Тернополі (1931-1944 pp.) провідниками Манастирської церкви були отці-ігумени Йосиф Де Вохт, Володимир Породко, Людвік Ван Ганзен-Вінкель, отці Михайло Перетятко, Рутка, Іван Зятик, Василь Величковський, Маврикій Ван-дер-Малє.

Сокіл

22 і 23 вересня в залі "Сокола" виступав хор кубанських козаків під керівниц­твом княгині Ґагаріної.

У міжвоєнний період популярністю користувався мішаний хор Середньої церкви під проводом регента Стефана Шутовського (1863-1962). Хор часто виступав на Шевченківських святах, інших громадських заходах.

Кінотеатр "Podole"

Відомий єврейський поет Хайм Нахман Бялік 5 листопада в залі кінотеатру "Podole" виголосив доповідь "Минуле і майбутнє жидівського народу". Уродженець Волині, з 1925 р. житель Тель-Авіва, "він — єдиний поет двадцятого століття, чиї твори сформували духовний вигляд цілого покоління єврейства в Росії, Східній Європі та Ізраїлі", — свідчить Коротка Єврейська Енциклопедія (Т. 1).

Перепис населення

9 грудня зроблено черговий перепис населення Тернополя. За тодішніми даними, тут проживала 35 831 особа, у т. ч. римо-католиків — 10 430 (в Загребеллі — 949), греко-католиків — 8900 (в Загребеллі — 498). У місті було 3253 будинки і 93 вулиці.

1932

Кападоція

На одному із засідань Міської ради на початку року бургомістр д-р В. Ленкєвіч запропонував забудувати віллами ділянку, яку тернополяни називали "Кападоція" (в межах вулиць Баворовского, Веселої, Вертепної, Долішньої, Байковецької дороги, Тарновского, чч. 41-50). Міський парк планувалося розширити вниз до мальовничих ярів уздовж вул. Вертепної.

Міжнародна обстановка на Заході та Сході тим часом ставала дедалі напруженішою. Вона торкнулася й міста, що знаходилося за 45 кілометрів від кордону СРСР. Двом полякам за шпигунство на користь совєтів військово-польовий суд виніс вирок — смертна кара. Однак у день страти, 13 лютого, їх помилували. Прокурор Юзеф Ґолембієвскі за участь у цьому процесі через сім років заплатив життям у совєтському концтаборі в Находці.

Став і Серет

6 квітня розлився став, а відтак — Серет. Вода заповнила простір від міської різниці на Оболоні до Березовиці, сягнуло до поручень петриківського дерев'яного мосту.

Страта

28 квітня, у Страсний четвер, о 12 год. на шибениці в тернопільській тюрмі стратили двох молодих хлопців з села Вікно (повіт Скалат), членів Повітової Екзекутиви ОУН Павла Голояда та Якова Пришляка, які вбили поліційного агента. Будинок тюрми був обставлений кордоном поліції, а перед ним зібралася велика юрба людей, що стояли в мовчазній задумі. Страчених поховали на міському цвинтарі.

Рідна Школа

14 червня відбулися урочистості з нагоди 50-річного ювілею "Рідної Школи". Службу Божу відправив єпископ Никита Будка, після якої урочиста процесія рушила вулицями міста на майдан "Сокола" при вул. Коперніка. Похід очолювали 50 вершників на білих конях у козацькому одязі. За ними крокували хористи, священики, посли Степан Баран і Дмитро Ладика. Колону в кілька тисяч осіб супроводжували оркестри з Тернополя, Тернопільського та Теребовлянського повітів. У 1939 р. міське товариство налічувало 247 "соколів".

Бочкове пиво на Міцкевича

У сквері на вул. Міцкєвіча, якраз навпроти готелю "Подільський", відкрили велику скляну будку. Там продавали бочкове пиво з міської броварні. Взимку пиво гріли у чайнику на примусі, щоб доливати до холодного. Через скляні стіни було видно все, що робилося всередині: як чоловіки п'ють пиво, як розмахують руками, обговорюючи світову політику. Ця будка простояла до 1955 року.

Гімназії отримали номери

У 1932-1933 навчальному році всі гімназії отримали порядкові номери. Учні були зобов'язані носити шкільні відзнаки у формі щита з номером своєї гімназії, пришиті до лівого рукава "маринарки" (піджака) і плаща. До 6-го класу щити були голубі, а 7-8 класи — червоні. Водночас учні мали носити "мацєйовки" (кашкети) зі значком у вигляді розкритої книги з факелом.

1933

Подільське Товариство Приятелів Науки

З ініціативи ТНШ, ПТТК та Історичного Товариства на засіданні 27 лютого засноване Подільське Товариство Приятелів Науки (голова д-р В. Ленкєвіч). Воно передусім займалося демографічними дослідженнями і вивченням говірок Поділля. Професори вищих шкіл зі Львова читали публічні лекції. Таким чином продовжено діяльність Тернопільського Наукового Гуртка. Товариство видавало власний часопис — "Подільський Річник".

Пересувна виставка

2-11 квітня в залі Подільського Музею ТНШ діяла пересувна виставка 19 учнів Мистецької Школи О. Новаківського та інших малярів зі Львова, Варшави і Парижа. На вернісаж приїхав сам Олекса Новаківський.
Товариство Народних Шкіл у вересні відкрило в будинку гімназії "Рідної Школи1" на вул. Качали приватну Жіночу гімназію. Директоркою нового закладу стала д-р Зофія Турецка.

Рідна Школа

У вересні змінилася організаційна структура української гімназії "Рідної Школи". Вона з восьмикласної стала чотирикласною і двокласним ліцеєм.
Зарахування до першого класу проводилося після шестирічного початкового навчання. Загальний термін науки залишався попереднім — 12 років. Гімназія мала гуманітарно-природничий характер. Поряд із загальноосвітніми предметами (українська мова і література, історія, географія, математика, фізика, природо­знавство) вивчалися польська, німецька і класичні (грецька та латинська) мови і література. Катехізис викладали священики.
У гімназії працювали висококваліфіковані педагоги. Не маючи можливості викладати у вищих школах, вони змушені були перебувати в народних школах і гімназіях. Так, серед вчителів "Рідної Школи" були отці Миколай Конрад, Йосиф Застирець, Стефан Ратич, доктори Лев Цегельський, Ілярій Брикович, Яким Ярема, Никифор Гірняк, Мирон Зарицький, Михайло Соневицький, Юрій Мушак, Андрій Музичка, Зіновій Залуцький, Роман Миколасвич.
Серед учнів відомі: церковний діяч та історик о. Іриней Назарко, громадський діяч Богдан Остап'юк, діячі ОУН-УПА Ярослав Отецько, Катерина Зарицька, Василь Охрімович, громадсько-політичний діяч Мирослав Шегедин, кооператор Мирослав Лі-щинський, журналіст Михайло Сосновський, актор І режисер Ярослав Геляс, поет і перекладач Петро Тимочко.
За кількісним складом учнів гімназія була порівняно невеликою: в 1931-1936 роках вона налічувала від 183 до 260 учнів. Дві третини гімназистів походили в села. Навчалися також учні з Кременеччини.

Товариство "Рідна Школа"

У будинку, в якому була гімназія, також містилося Товариство "Рідна Школа", яке об'єднувало близько 200 членів. Головами гуртка працювали Дмитро Ладика, Іван Боднар. Тут деякий час діяло Товариство Українських Купців, Ремісників і Промисловців "Зоря", яке об'єднувало до 250 членів. У 1934-1939 pp. його очолювали різьбяр Павло Качмарчук, купець Іван Майка, інженер Андрій Фалендиш, адвокат Дмитро Ладика.

Подільська Музейна Збірка

При "Рідній Школі" діяла "Подільська Музейна Збірка", організатором якої був проф. Яким Ярема. Збірка налічувала 2340 експонатів (1935 p.). Серед них були пам'ятки археології, палеонтології, нумізматики, друкарства, народного ужиткового мистецтва з Тернопільщини.

Чоловіча Вчительська Семінарія

Чоловіча Вчительська Семінарія продовжувала діяти в будинку ТНШ, там же містилася Жіноча Семінарія та Бурса. До програми Семінарії входило чотирирічне навчання з однорічним підготовчим курсом, окремо з польською та українською мовами викладання. Семінаристи носили круглі оксамитові шапки з біло-зеленою отокою (до 1929 p.), потім — гранатові (темно-сині) однострої й шапки-"рогатівки". На лівому рукаві був порядковий номер закладу — "131".

Інтернат для приїжджих

Семінарія мала інтернат для приїжджих учнів на розі вулиць Лелевеля і Шевченка.

Бокс

У 1933 р. Ілля Коцюмбас, колишній гравець "Поділля", заснував боксерську секцію — першу в Галичині. Вже наступного року вона вступила до Ліги боксерів, здобула першість й увійшла до класу "А".

1934

Стрілецький пляж

Улітку відкрито т. зв. "Стрілецький пляж". Він починався від дерев'яного моста на Петрики і долиною річки простягався до Березовиці. Центральний вхід був від вул. Білогірської. Пляж обкопали ровом, обсадили тополями, незабаром обгородили дротяним парканом. Тут розміщалися душові, буфет і ресторація (ресторан), човнова і рятувальна станції, сторожова будка, трамплін для стрибків у воду, майданчики для гри в копаного м'яча (футболу) і сітківки (волейболу), два клозети (туалети).
Під час святкування традиційного свята моря на пляжі влашто­вували костюмований карнавал, а на річці плавала ескадра прикрашених човнів. У свята цілодобово грала оркестра.

Костел домініканів

Того року маляр Ґавлік зі Львова обновив стінопис костьола оо. домініканів. Зміцнено фундаменти споруди від двору і проведено водовідну каналізацію.

Просвіта

"Просвіта" (голова Ілярій Брикович) перейшла до власного двоповерхового будинку на вул. Міцкевіча. Вона налічувала 910 членів, мала велику бібліотеку. Тепер на його фундаменті зведено "Центр Євростудій" Економічного університету.

1935

Самогубство проф. Никифора Садовського

16 березня місто облетіла звістка про самогубство проф. Никифора Садовського, причини й обставини якого залишилися загадкою для тернополян.

Він народився 1884 року в Тернополі. Закінчив гімназію у Львові й Львівський університет. Був відомий як добрий фахівець, педагог, математик, дійсний член НТШ у Львові (з 1922 р.). У 1907-1908 pp. працював заступником учителя української гімназії у Перемишлі. В 1909-1914, 1921-1922, 1931-1935 pp. — вчитель і професор 2-ї польської гімназії, в 1924-1931 pp. — приватної Жіночої гімназії 3. Ленкєвічової в Тернополі. В 1915 р. потрапив у російський полон. Після повернення був співзасновником філії Вищого Музичного Інституту імені М. Лисенка в Тернополі. Жив на вул. Татарській, 11. Автор праць "Функції Бессля" (1905), "Короткий нарис аналітичних функцій" (1907), "Наука про функції в гімназіальній математиці" (1911), "Курс алгебри з задачником" (1917), "Діяда як споріднена трансформація", "Про виріб срібних дзеркал" (Збірник НТШ. — Львів, 1922). Похований на Микулинецькому цвинтарі.

Окружний суд

В Окружному Суді Тернополя 16 червня закінчився розгляд судової справи проти 24 молодих членів ОУН. Гімназисти Юліян Кручковський з Березовиці Великої і Василь Пастушенко зі села Шили були засуджені до 9 років, Фелікс Кордуба і Петро Джус, обидва з Тернополя, — до 8 років ув'язнення.

Ю.Пілсудський

1 листопада на Домініканській площі урочисто відкрито перший в Польщі кінний монумент Маршалу Юзефу Пілсудскому з легіонером і жовніром з боків. На постаменті був напис: "Вождю народу — земля Подільська. 1935". Його автор — Аполлінари Ґловіньскі (1884-1945), уродженець Тернополя. Пам'ятник зруйнували більшовики 6 січня 1940 р.

2 польська гімназія

Розпорядженням уряду від 6.11.1935 р. 2-й польській гімназії присвоєно ім'я Юліуша Словацкого — уродженця Кременця. Статуя поета знаходилася у вестибюлі будинку від часу його відкриття в 1911 році.

1936

Дизельні "потяги-торпеди"

Від 3 червня між Львовом і Тернополем почали курсувати швидкісні дизельні "потяги-торпеди". Потяг відходив зі Львова о 15 год. 28 хв., а прибував до Тернополя о 17 год. 12 хв. О 21 год. 27 хв. він повертався до Львова. Час перебування в дорозі — 1 год. 44 хв. Вартість проїзду — 1,5 зл. 3 15 квітня 1938 p. такий потяг ходив до Чорткова.

Чоловіча Вчительська Семінарія

У червні, після закінчення шкільного року, закрили Чоловічу Вчительську Семінарію, що існувала від 1871 року. Її випускники працювали в навчальних закладах усієї Польщі.

Педагогічний Ліцей

На базі Семінарії відкрито Педагогічний Ліцей — єдиний на терені воєводства.

Середня церква

Архітектурний вигляд Середньої церкви трохи змінився після реконструкції І 1936-1937 pp. Тоді у вівтарі пробили два вікна для кращого освітлення, змінили і форму головного купола та іконостасу, відновили стінопис. Від вул. Руської до церкви вела вхідна брама в кам'яній огорожі.

Князь Греції Петро

У вересні протягом одного дня у Тернополі гостював князь Греції Петро. Він відвідав міські храми і цвинтарі, відтак поїхав автомобілем до Заліщиків.

Страйки

Від 1936 року зріс страйковий рух. 20 серпня закінчився страйк будівельників, що тривав 10 днів. Мулярі та теслі домоглися оплати по 7 зл. за 8-годинну працю. Протягом двох тижнів страйкували каналізаційні робітники. 13 жовтня почався страйк 90 кравців, які вимагали і домоглися підвищення платні. Наприкінці року кількість безробітних сягала 4000 осіб. З Фонду праці для них було виділено 20 вагонів картоплі, 15 вагонів вугілля і 650 тонн хліба. Почали діяти дві стаціонарні й одна рухома кухні для видавання безплатних обідів тим, хто залишився без роботи.

1937

Новий світ

Від 1 січня північний район міста "Новий Світ" став належати до Тернополя. Назва мала фольклорну основу: на устах у міщан була еміграція до Америки, тобто "Новий Світ".

Тернопіль у 1937 році

На початку року площа міста сягала 4303 гектарів 6 арів, з яких 800 га були забудовані.

Демографія

Населення становило майже 40 тисяч осіб, з яких 29% перебували на державній роботі, 21% (переважно євреї) займалися торгівлею, решта — ремеслом і дрібним рільництвом.

Промисловість

Промисловість у місті посідала другорядну роль. Серед промислових підприємств діяли електровня, різниця, цегельня біля Петрикова, фабрика туток "Калина", два млини з виробництва борошна, 11 круп'ярень, дві механічні майстерні, крейдяний кар'єр, оцтовня.

Міський шпиталь

У січні відкрито новий Шпиталь інфекційних хвороб і добудовано другий поверх головного корпусу Загального шпиталю. Обидва об'єкти відповідали тогочасним санітарним вимогам. Головою комітету будови був о. декан Володимир Громницький.

30 січня у залі "Міщанського Брацтва" відбулися урочини на згадку про героїв Крут. Доповідь виголосив поет і провідник ОУН Богдан Кравців. Відтак виступав чоловічий хор міщан "Кобза".

Виставка картин і гравюр

2 березня в залі Товариства Польських Купців і Ремісників "Gwiazda" ("Зірка") відкрилася виставка картин і гравюр на тему "Тернопіль і Поділля".

Цукровня «Поділля»

Спільними зусиллями польських та українських рільничих організацій, зокрема товариства "Сільський Господар", 17 квітня було завершено будівництво акціонерної цукровні "Поділля" у Березовиці Великій — першої на Тернопільщині. 20 жовтня вона почала сезон цукроваріння, надаючи працю 800 робітникам. Щоденно на цукроварні переробляли близько восьми вагонів буряків.

Ринок

Центром торгівлі залишався Ринок. Тут стояв двоповерховий будинок м'ясарні та три м'ясні крамниці братів-підприємців Василя, Івана і Петра Майків. Їхні м'ясні вироби, зокрема подільські ковбаски в консервах, експортувалися до Великої Британії. Складники у фірмовому сальцесоні (зельці) були викладені так, що давали напис "Майка". Брати належали до благодійної організації "Українське Товариство допомоги інвалідам", яке переважно опікувалося інвалідами світової війни. Іван Майка обирався радним до Міської ради, в 1934-1936 pp. очолював Тернопільське Товариство Українських Купців, Ремісників і Промисловців "Зоря", був членом управи "Союзу Українських Купців і Промисловців".

Автобусне сполучення

1 травня запрацювало постійне автобусне сполучення з Тернополя до Бродів (через Залізці, Підкамінь), двічі на день.

Давід Муніш Бабад

31 травня помер тернопільський рабин Давід Муніш Бабад. Він користувався великим авторитетом серед мешканців міста і здобув світову славу як автор праці "Структура виховання віри в Бога". Його ховали представники духовенства всіх конфесій міста.

Д-р Никита Будка

19 червня з канонічною візитацією до Березовиці Великої прибув Генеральний вікарій Митрополичої Капітули, єпископ д-р Никита Будка. Мешканці приміського села, без огляду на віросповідання, влаштували греко-католицькому владиці сердечний прийом.

Луг

У липні у Львові відбувся Крайовий зліт товариства "Луг". Повітове руханково-спортивне товариство у Тернополі очолював Ілярій Брикович. На свято у Львові виїхали 90 "лугівців" в одностроях і 80 — без них. Польська влада вбачала у легальній організації "Луг" (і не без підстав) основу для формування майбутньої
Української Армії.

Камінна дорога

Міська управа продовжила роботи з благоустрою міста. Якщо в 1928 р. в місті налічувалося 4 285 кв. метрів бруківки, то в 1934-му вже 17 161 кв. метрів. Вибрукувано вулиці Бабада, Багату, Брюкнера, Фінкеля. Із 110 вулиць впорядковано 48.

План нового парку

В 1932 р. започатковано, а 1937-го затверджено Міською радою план нового парку вздовж вул. Вертепної, терен якої надавався для паркового будівництва. Він мав бути вчетверо більший за існуючий "Новий Город", з'єднаний з ним алеєю, а головний вхід планували зробити на збігу вулиць Вертепної і Веселої. Старий парк мали реконструювати і віддати дітям.

Соломія Крушельницька

Того року в місті знову виступала Соломія Крушельницька. Концерт відбувся в залі товариства "Українська Бесіда" і тривав дві години. Співачка (їй тоді було 65 років) виконувала арії з різних опер, українські народні пісні, твори М. Лисенка і галицьких композиторів.

1938

Цукровня «Поділля»

13 лютого у Березовиці Великій відбулося урочисте освячення цукровні "Поділля". З цієї нагоди прибули представники уряду, серед яких були віце-прем'єр і міністр фінансів Польщі Евгеніуш Квятковскі, міністр рільництва Понятовскі та тернопільський воєвода Томаш Маліцкі. В урочистостях взяли участь представники промислових, рільничих і фінансових кіл Галичини.

Почесний громадянин Тернополя

Рішенням Міської ради від 20.04.1938 р. диплом Почесного громадянина Тернополя отримав маршал Польщі Едвард Ридз-Смігли (1886-1941) — урод­женець Бережан і випускник місцевої гімназії. Один із найближчих соратників Ю. Пілсудского. З 1918 р. він був міністром оборони, з 1921 р. — інспектором Війська Польського, з 1936-го — другим маршалом Польщі. У Бережанах його пам'ятали як Євгена Баб'яка (з боку матері). Фактичний диктатор країни, він ніс відповідальність за погіршення українсько-польських відносин.

Пам’ятна таблиця. Станіслав Сороківський

24 квітня на будинку ТНШ (вул. Качали, 2) відкрито пам'ятну таблицю на честь Станислава Сороківського, колишнього голови Управи Товариства Народних шкіл і засновника Регіонального Подільського Музею. На урочистості приїхав сам С. Сороківський — доцент Ягеллонського університету і професор Школи Політичних Наук у Варшаві.

Судовий процес

Того року в Тернополі відбувся процес над Василем Охрімовичем-"Пилипом" та іншими 20 особами за те, що були членами ОУН. Більшість засуджено на строки від2 до 5 років ув'язнення в Березі Картузькій. Наймолодшого з них — 16-літнього Мирослава Болюха, провідника Юнацтва ОУН у Тернопільській гімназії, мали кинути за грати на півтора року, а 24-річного В. Охрімовича — на 10 років.

Генеральний план

З ініціативи президента міста полковника Станіслава Відацкого (родом із Бережан) влітку було розроблено генеральний план перебудови і розбудови центру. Передбачалося доцільніше використання терену навколо костьолу і монастиря оо. домініканів. Чотирикутник, утворений вулицями Міцкєвіча, 3-го Мая, 29 Листопада-і Конарского, мав бути перетятий двома взаємно перпендикулярними вулицями. Одна з них відходила від вул. 3-го Мая до брами на вул. Конарского. Друга — від вул, 29 Листопада, між костьолом і будинком Воєводства, до перетину з попередньою і далі до вул. Міцкєвіча. На місці старого військового шпиталю на вул. Міцкєвіча ухвалили звести Воєводський Уряд, в якому з'єдналися б усі бюра (відділи), розміщені в двох будинках.

Площі «Кланґа»

На т. зв. "Площі Кланґа" планувався новий будинок Староства. В старому приміщенні розмістився б Подільський Музей.

Проте війна перешкодила реалізації планів Міської ради.

Транспорт

Головним засобом міської комунікації були фіакри — приватні брички, що стояли на вул. Міцкєвіча. Із зовнішнім світом Тернопіль зв'язували, крім залізниці, автобусні лінії до Львова, Бродів, Грималова і Скалата. Автобус, що прямував до Монастириська, проїжджав через Козову — Бережани — Підгайці, до Заліщик — через Теребовлю — Копичинці — Чортків. На міську автобусну станцію заїжджав автобус, що їхав із Збаража до Струсова.

Помер о. Володимир Громницький

26 листопада помер довголітній греко-католицький декан Тернополя о. Володимир Громницький. У похоронах взяло участь численне громадянство міста. Адміністратором Тернопільської парафії став о. Стефан Ратич (1890-1968) — сотрудник Середньої церкви, катехит гімназії "Рідної Школи1'.

Газети друкували тривожні відомості, що свідчили про погіршення політичної ситуації в Європі. Після договору в Мюнхені до Німеччини відійшла частина Чехо-Словаччини.

 1939

Демографія

За даними д-ра Володимира Кубійовича, станом на 1.01.1939 р. в Тернополі проживало 37 500 осіб, у т. ч. українців — 7200, поляків — 14880, євреїв — 14730, латинників — 540, німців — 150. У Гаях мешкало 1900 осіб, у т. ч. українців — 1630, поляків — 50, латинників — 170, євреїв — 50; в Загребеллі — 1350 осіб, у т. ч. українців — 250, поляків — 700, латинників — 370, євреїв — 30. Віросповідання "латинників" — римо-католицьке, але розмовна мова — україн­ська, національні почуття — неясні.

Великі Гаї

Прагнучи зменшити кількість українців у Тернополі, поляки вилучили Гаї Великі з межі міста і приєднали їх до Березовиці.

Міщанське братство

Кожен Новий рік тернопільські міщани зустрічали разом зі своїми родинами в будинку "Міщанського Брацтва". 13 січня таке дійство проводилося востаннє.

Зранку в Середній церкві відбувалася Служба Божа. Відправу проводили п'ять священиків з участю великого хору міщан. Увечері в будинку грала духова оркестра, в репертуарі якої були народні мелодії, уривки з опер, пісні січових стрільців.
9 березня гімназисти "Рідної Школи" в залі "Української Бесіди" організували концерт з нагоди 125-ліття від дня народження Т. Шевченка.

Заборона трансляції німецького кіно

У травні влада звернулася до власників кінотеатрів у Тернополі з вимогою не транслювати німецьких фільмів! Зголошувалися добровольці-смертники.

Місто готувалося до війни

Кожен житель міста розумів: війна неминуча. Офіцерам місцевого гарнізону не давали відпусток. На стінах з'явилися плакати з патріотичними гаслами "Сильні, згуртовані, підготовлені! ", "Не віддамо ані ґудзика!".
14 серпня покликано у військо резервістів. Почала процвітати спекуляція. 24 серпня оголошено поіменну, а 31 серпня — загальну мобілізацію.

Сквер на вул. Міцкєвіча розрізав довгий оборонний рів. Молодь, зайнята копанням ровів, була налаштована весело і ставилася до роботи, як до спортивної акції.
Ранкова преса надрукувала текст мобілізаційного оповіщення і додатково інформувала про побори коней, самоходів (автомобілів), возів і роверів (вело­сипедів).
Шкільний рік було "тимчасово" припинено. Вікна будинків заклеїли навхрест смужками паперу, а вночі — затемнювали. Місто готувалося до війни.